Глава 3

Джейн

Мене дуже сильно зацікавив той Мітчел. Він дуже симпатичний чоловік, але в його поведінці було щось дивне. Зник без сліду, навіть Майкл не знав куди він подівся.

- Він завжди такий, не зважай.

- Він давно сюди переїхав ?

- Так, десь чотири роки тому. Можливо досить про нього. Я б краще поговорив про тебе. Чому вирішила повернутися ?

- Скучила за нашим містечком. - я ще не встигла вигадати причину поїздки.

- На завжди ?

- Ще не знаю, але до кінця навчального року точно залишусь.

- Чому саме зараз повернулась ?

- Майкл, я не можу зрозуміти твоїх намірів, досить гратись в шерифа й допитувати мене. - я поклала руку на його ногу. Найменше що мені зараз потрібно це допит Майкла.

- Це так раптово, скільки тебе вже тут не було ? Років одинадцять ?

- Ти ж знаєш чому ми поїхали звідси. Навіщо нагадуєш. - смерть мами змусила тата поїхати з Денвера, мені теж було важко тоді. Ми відправились до дідуся в його маєток, й відтоді я не з'являлась тут.

- Вибач що зачепив цю тему.

- Нічого. Так що в тебе нового ? - не могла ж я відразу почати розпитувати про вбивства, потрібно втертись йому в довіру. 

- Працюю, як ти вже могла помітити. Рятую невинні життя.

- Добре що хоч твоя дитяча мрія збулась.

- Я міряв стати суперменом.

- Ти ж все одно рятуєш людей. Чим це відрізняється від супермена.

- Можливо ти маєш рацію.

- Мені вже час. Завтра мою провести тести в школі.

- Співчуваю. Тебе підвезти ?

- Ні дякую. - не хочу світитись перед Нейтаном з Майклом.

- Джейн, будь обережна.

- В якому сенсі ?

- Ти ж бачиш що відбувається, останнім часом в нашому місті коїться дивні речі.

- Це ж дика тварина, а я вмію з ними вправлятись, ти ж бачив мої улюбленців.

- Я не думаю що це тварина.

- А хто ж ще ? - він щось знає, чи підозрює ?

- Не знаю, просто будь обережна.

- Добре. Ти теж шериф. Бережи себе. - я забрала свою сумочку й поїхала додому.

- Повернулась. Як пройшло побачення ? - Нейт як завжди зі своїм допитом.

- Це не побачення.

- Якщо так, то що ти вияснила ? - чоловік склав руки на грудях.

- Він знає що це не тварина.

- Він тобі сказав про вампірів ?

- Ні.

- Тоді ти нічого не знаєш.

- Нейт, мені шкода що я нічого не відчуваю до тебе, тому непотрібно влаштовувати сцен.

- Нічого не відчуваєш. - він підійшов до мене, охопив за талію. - а зараз також ? - провів рукою по моїй щоці.

- Перестань. - прошепотіла я.

- Чому ? Тобі ж все одно. - він наблизився до мене й поцілував у губи. Я ж піддалась йому й відповіла. Його руки поповзли під мою блузку.

- Стій. Нейт. - важко дихаючи відсторонилась я.

- Що не так ?

- Все не так. Й ще хоч раз ти наблизився до мене я нацькую на тебе мої хлопчиків. - я зайшла в кімнату голосно гримнувши дверима. Козел, тільки й думає про секс.

З самого ранку я вже поспішаю на свою "роботу". Тато запхнув мене в школу, щоб я змогла дізнатись про всі сім'ї Денвера. Раптом вбивця серед підлітків, чи вчителів, тим паче тут найшвидше розходяться плітки.

- Салем, почекайте. - покликав мене директор .

- Містер Андерсон.

- Джейн, потрібна ваша допомога.

- В чому ?

- Між двома старшокласниками постійно йде якась війна чи що ? Постійні бійки, сварки, коротше кажучи, тепер це ваша проблема. Не допоможете ви їм, будемо виганяти.

- Зрозуміла. Буду їх чекати в себе.

- Домовились.

Так мені ще на голову проблемні підлітки. Зайшла у свій кабінет й чекаю на дітей.

- Викликали. - без стуку увійшов хлопець, середнього зросту з темно каштановим волоссям.

- Проходь, це не я викликала, а директор тебе сюди направив.

- Андерсон знову за своє.

- Як тебе звати ?

- Кайл Мітчел. - я подивилась на хлопця під другим кутом, й згадала цей погляд темних очей.

- Я Салем Джейн, рада знайомству.

- І я.

- Ти перевівся сюди з іншої школи в минулому семестрі ?

- Так. Приїхав до брата.

- А ваші батьки.

- О,вони померли, вже дуже давно.

- Співчуваю. Поговорімо про Джошуа, що між вами сталось ?

- А що про нього говорити. Він заноза в дупі.

- Ей. Тихо. Чула що ви не ладите ?

- Яка різниця. Слухайте міс, я розумію це ваша робота, але це тільки моя справа.

- Кайл, містер Андерс дав тобі останній шанс, ти будеш щодня приходити до мене, а я буду розповідати про наші душевні бесіди, а якщо ні то тебе виключать зі школи. Нагадую ти у випускному класі. Не думаю що хтось захоче приймати проблемного учня та ще й на початку навчального року.

- Я все зрозумів.

- От і чудово. Завтра чекаю тебе після занять.

- До побачення. - мені вдалось розгнівати підлітка, я молодець найкращий психолог. А зараз ще один прийде.

- Міс Салем. Доброго дня. - а цей досить ввічливий.

- Джошуа Роджерс ? - в кабінет зайшов високий хлопець, світле волосся, яскраво голубі очі, типовий гравець футболу. 

- Так.

- Сідай. Я переглянула твою особисту справу. Проблеми почались лише цього року, бійка з Кайлом, погані оцінки, а це лише початок року. - хлопець виглядав стурбовано.

- Сам не знаю що зі мною, я відчуваю дивну напругу, й неконтрольовану злість, зриваюсь на вчителях, але з Кайлом в нас не задалось з першого дня. - невже цей малий хлопчина перевертень ? До вісімнадцяти років в них починають проявлятись схожі симптоми.

- Це якось пов'язано з фазою місяця ?

- Що ?

- Коли місяць у повні, ти відчуваєш сильнішу агресію ?

- Не знаю напевно. До чого тут місяць ?

- Я займалась астрологією, місяць може впливати на психічний стан. - я так це сказала що й сама повірила.

- Тобто у всіх проблемах винні зірки ?

- Ні, він просто підсилює твої емоції. Скажімо так, якби ти був закоханий то тебе тягнуло до своєї другої половинки сильніше ніж зазвичай.

- Ви радите мені знайти дівчину ?

- Ні, я раджу тобі знайти корінь твоєї агресії.

- Ви думаєте що це так просто ?

- Звісно ні. Ми з цим поступово розберемося.

- Я можу йти ?

- Зустрінемось завтра після занять.

- До побачення.

- До побачення.

Якщо це малий вбиває людей, як в мене рука підніметься на підлітка. Він зараз сам нічого не розуміє, під впливом місяця вони все забувають. Якщо поговорити з його батьками, все ж таки це передається по родові лінії.

Виснажена морально, я зібралась йти до дому. По дорозі побачила скупчення дітей.

- Та що тут відбувається ? - пробилась через натовп дітей. Кайл та Джошуа зчепились посеред подвір'я.

- Ви що вже взагалі знахабніли ? - я підійшла до Кайла схопила за руку не давши вдарити Джошуа.

- Я просив вас не вмішуватись.

- Юний Мітчел завтра зі своїм братом до мене в кабінет. Порозходились по домівках. Швидко. - крикнула я.

Діти забрали свої сумки й пішли. Що це за школа така ? Ніхто навіть не вмішався.

Нарешті я в дома. Нейтана не було, й це дивно. Мої милі добермани спали на моєму ліжку.

Прийняла гарячий душ, та лягла біля своїх хлопчиків. Добре що вони сплять на одній половині ліжка. Прокинулась посеред ночі, Лейн загарчав, але в кімнаті було порожньо.

- Що таке мій хлопчик ? - оглянула кімнату, нікого, слідів проникнення теж не було. Дивно, Лейн без причини не гавкає.

За сніданком я зустріла Нейта. Він був в гарному настрої, це вперше відколи ми переїхали сюди.

- Доброго ранку. - привітався зі мною.

- Й тобі, можна поцікавитись де ти вчора був ?

- А що таке ?

- Цікавлюсь. Можливо ти щось знайшов хоч якусь зачіпку.

- Ні, я ходив на побачення.

- Ти серйозно, поки я розгрібаю дитячі проблеми, ти ходиш на побачення. Набридло. - сьогодні ж подзвоню батькові, хай забере цього телепня.

На роботі на мене чекає зустріч з Мітчелами. Я хочу впевнитись що вони люди, тому підготувала нестійку з вербени. Зав'язала волосся в гульку, одягла чорні класичні штани, білу майку та довгий чорний жакет.

Я ніяк не могла себе взяти в руки, дуже сильно хвилюйся. Можливо через те що Алекс мені сподобався, я хотіла що б він виявився нормальним.

- Міс Салем я привів свого брата. - в кабінет зайшов Кайл.

- Алекс Мітчел, рада знову вас зустріти шкода що за таких умов. - мені потрібно зібратись. Ніякого флірту.

- Що такого накоїв мій менший брат, що мене викликали до психолога ? - а манери в нього як в меншого брата.

- Сідайте, зможемо все обговорити. - він сів навпроти мене.

- А я можу йти ? - запитав Мітчел менший.

- Так.

- Чекою на дворі. - бовкнув на останок й закрив двері.

- І так, що він накоїв ?

- Мене турбує поведінка Кайла, він постійно потрапляє в бійки, грубить вчителям.

- Як всі підлітки. - перебив мене.

- Чаю чи кави ?

- Ви мене звісно вибачте, але я не каву прийшов сюди пити. - мене це розізлило. Вся симпатія ніби розвіялась.

- Добре, тоді по суті. Не думаю що вашому брату варто жити з вами.

- Що ? - брови підскочили в гору.

- Я бачу що його поведінка дуже схожа на вашу. Напевно у вас за мало досвіду спілкуванням з дітьми.

- Навіть так. - посміхнувся кутиком губи.

- Я ніякому разі не хочу нікого образити, але він має поводитись відповідно, не то його виключать зі школи в один клік.

- А йому тільки й це потрібно. Малий гівнюк.

- Він не хоче навчатись, все набагато складніше ніж я вважала.

- Ви навіть не уявляєте. Я можу йти ?

- Звісно.

- І не хвилюйтесь я поговорю з ним.

- Тут розмови не допоможуть. - прошепотіла я.