Джейн
Мене дуже сильно зацікавив той Мітчел. Він дуже симпатичний чоловік, але в його поведінці було щось дивне. Зник без сліду, навіть Майкл не знав куди він подівся.
- Він завжди такий, не зважай.
- Він давно сюди переїхав ?
- Так, десь чотири роки тому. Можливо досить про нього. Я б краще поговорив про тебе. Чому вирішила повернутися ?
- Скучила за нашим містечком. - я ще не встигла вигадати причину поїздки.
- На завжди ?
- Ще не знаю, але до кінця навчального року точно залишусь.
- Чому саме зараз повернулась ?
- Майкл, я не можу зрозуміти твоїх намірів, досить гратись в шерифа й допитувати мене. - я поклала руку на його ногу. Найменше що мені зараз потрібно це допит Майкла.
- Це так раптово, скільки тебе вже тут не було ? Років одинадцять ?
- Ти ж знаєш чому ми поїхали звідси. Навіщо нагадуєш. - смерть мами змусила тата поїхати з Денвера, мені теж було важко тоді. Ми відправились до дідуся в його маєток, й відтоді я не з'являлась тут.
- Вибач що зачепив цю тему.
- Нічого. Так що в тебе нового ? - не могла ж я відразу почати розпитувати про вбивства, потрібно втертись йому в довіру.
- Працюю, як ти вже могла помітити. Рятую невинні життя.
- Добре що хоч твоя дитяча мрія збулась.
- Я міряв стати суперменом.
- Ти ж все одно рятуєш людей. Чим це відрізняється від супермена.
- Можливо ти маєш рацію.
- Мені вже час. Завтра мою провести тести в школі.
- Співчуваю. Тебе підвезти ?
- Ні дякую. - не хочу світитись перед Нейтаном з Майклом.
- Джейн, будь обережна.
- В якому сенсі ?
- Ти ж бачиш що відбувається, останнім часом в нашому місті коїться дивні речі.
- Це ж дика тварина, а я вмію з ними вправлятись, ти ж бачив мої улюбленців.
- Я не думаю що це тварина.
- А хто ж ще ? - він щось знає, чи підозрює ?
- Не знаю, просто будь обережна.
- Добре. Ти теж шериф. Бережи себе. - я забрала свою сумочку й поїхала додому.
- Повернулась. Як пройшло побачення ? - Нейт як завжди зі своїм допитом.
- Це не побачення.
- Якщо так, то що ти вияснила ? - чоловік склав руки на грудях.
- Він знає що це не тварина.
- Він тобі сказав про вампірів ?
- Ні.
- Тоді ти нічого не знаєш.
- Нейт, мені шкода що я нічого не відчуваю до тебе, тому непотрібно влаштовувати сцен.
- Нічого не відчуваєш. - він підійшов до мене, охопив за талію. - а зараз також ? - провів рукою по моїй щоці.
- Перестань. - прошепотіла я.
- Чому ? Тобі ж все одно. - він наблизився до мене й поцілував у губи. Я ж піддалась йому й відповіла. Його руки поповзли під мою блузку.
- Стій. Нейт. - важко дихаючи відсторонилась я.
- Що не так ?
- Все не так. Й ще хоч раз ти наблизився до мене я нацькую на тебе мої хлопчиків. - я зайшла в кімнату голосно гримнувши дверима. Козел, тільки й думає про секс.
З самого ранку я вже поспішаю на свою "роботу". Тато запхнув мене в школу, щоб я змогла дізнатись про всі сім'ї Денвера. Раптом вбивця серед підлітків, чи вчителів, тим паче тут найшвидше розходяться плітки.
- Салем, почекайте. - покликав мене директор .
- Містер Андерсон.
- Джейн, потрібна ваша допомога.
- В чому ?
- Між двома старшокласниками постійно йде якась війна чи що ? Постійні бійки, сварки, коротше кажучи, тепер це ваша проблема. Не допоможете ви їм, будемо виганяти.
- Зрозуміла. Буду їх чекати в себе.
- Домовились.
Так мені ще на голову проблемні підлітки. Зайшла у свій кабінет й чекаю на дітей.
- Викликали. - без стуку увійшов хлопець, середнього зросту з темно каштановим волоссям.
- Проходь, це не я викликала, а директор тебе сюди направив.
- Андерсон знову за своє.
- Як тебе звати ?
- Кайл Мітчел. - я подивилась на хлопця під другим кутом, й згадала цей погляд темних очей.
- Я Салем Джейн, рада знайомству.
- І я.
- Ти перевівся сюди з іншої школи в минулому семестрі ?
- Так. Приїхав до брата.
- А ваші батьки.
- О,вони померли, вже дуже давно.
- Співчуваю. Поговорімо про Джошуа, що між вами сталось ?
- А що про нього говорити. Він заноза в дупі.
- Ей. Тихо. Чула що ви не ладите ?
- Яка різниця. Слухайте міс, я розумію це ваша робота, але це тільки моя справа.
- Кайл, містер Андерс дав тобі останній шанс, ти будеш щодня приходити до мене, а я буду розповідати про наші душевні бесіди, а якщо ні то тебе виключать зі школи. Нагадую ти у випускному класі. Не думаю що хтось захоче приймати проблемного учня та ще й на початку навчального року.
- Я все зрозумів.
- От і чудово. Завтра чекаю тебе після занять.
- До побачення. - мені вдалось розгнівати підлітка, я молодець найкращий психолог. А зараз ще один прийде.
- Міс Салем. Доброго дня. - а цей досить ввічливий.
- Джошуа Роджерс ? - в кабінет зайшов високий хлопець, світле волосся, яскраво голубі очі, типовий гравець футболу.
- Так.
- Сідай. Я переглянула твою особисту справу. Проблеми почались лише цього року, бійка з Кайлом, погані оцінки, а це лише початок року. - хлопець виглядав стурбовано.
- Сам не знаю що зі мною, я відчуваю дивну напругу, й неконтрольовану злість, зриваюсь на вчителях, але з Кайлом в нас не задалось з першого дня. - невже цей малий хлопчина перевертень ? До вісімнадцяти років в них починають проявлятись схожі симптоми.
- Це якось пов'язано з фазою місяця ?
- Що ?
- Коли місяць у повні, ти відчуваєш сильнішу агресію ?
- Не знаю напевно. До чого тут місяць ?
- Я займалась астрологією, місяць може впливати на психічний стан. - я так це сказала що й сама повірила.
- Тобто у всіх проблемах винні зірки ?
- Ні, він просто підсилює твої емоції. Скажімо так, якби ти був закоханий то тебе тягнуло до своєї другої половинки сильніше ніж зазвичай.
- Ви радите мені знайти дівчину ?
- Ні, я раджу тобі знайти корінь твоєї агресії.
- Ви думаєте що це так просто ?
- Звісно ні. Ми з цим поступово розберемося.
- Я можу йти ?
- Зустрінемось завтра після занять.
- До побачення.
- До побачення.
Якщо це малий вбиває людей, як в мене рука підніметься на підлітка. Він зараз сам нічого не розуміє, під впливом місяця вони все забувають. Якщо поговорити з його батьками, все ж таки це передається по родові лінії.
Виснажена морально, я зібралась йти до дому. По дорозі побачила скупчення дітей.
- Та що тут відбувається ? - пробилась через натовп дітей. Кайл та Джошуа зчепились посеред подвір'я.
- Ви що вже взагалі знахабніли ? - я підійшла до Кайла схопила за руку не давши вдарити Джошуа.
- Я просив вас не вмішуватись.
- Юний Мітчел завтра зі своїм братом до мене в кабінет. Порозходились по домівках. Швидко. - крикнула я.
Діти забрали свої сумки й пішли. Що це за школа така ? Ніхто навіть не вмішався.
Нарешті я в дома. Нейтана не було, й це дивно. Мої милі добермани спали на моєму ліжку.
Прийняла гарячий душ, та лягла біля своїх хлопчиків. Добре що вони сплять на одній половині ліжка. Прокинулась посеред ночі, Лейн загарчав, але в кімнаті було порожньо.
- Що таке мій хлопчик ? - оглянула кімнату, нікого, слідів проникнення теж не було. Дивно, Лейн без причини не гавкає.
За сніданком я зустріла Нейта. Він був в гарному настрої, це вперше відколи ми переїхали сюди.
- Доброго ранку. - привітався зі мною.
- Й тобі, можна поцікавитись де ти вчора був ?
- А що таке ?
- Цікавлюсь. Можливо ти щось знайшов хоч якусь зачіпку.
- Ні, я ходив на побачення.
- Ти серйозно, поки я розгрібаю дитячі проблеми, ти ходиш на побачення. Набридло. - сьогодні ж подзвоню батькові, хай забере цього телепня.
На роботі на мене чекає зустріч з Мітчелами. Я хочу впевнитись що вони люди, тому підготувала нестійку з вербени. Зав'язала волосся в гульку, одягла чорні класичні штани, білу майку та довгий чорний жакет.
Я ніяк не могла себе взяти в руки, дуже сильно хвилюйся. Можливо через те що Алекс мені сподобався, я хотіла що б він виявився нормальним.
- Міс Салем я привів свого брата. - в кабінет зайшов Кайл.
- Алекс Мітчел, рада знову вас зустріти шкода що за таких умов. - мені потрібно зібратись. Ніякого флірту.
- Що такого накоїв мій менший брат, що мене викликали до психолога ? - а манери в нього як в меншого брата.
- Сідайте, зможемо все обговорити. - він сів навпроти мене.
- А я можу йти ? - запитав Мітчел менший.
- Так.
- Чекою на дворі. - бовкнув на останок й закрив двері.
- І так, що він накоїв ?
- Мене турбує поведінка Кайла, він постійно потрапляє в бійки, грубить вчителям.
- Як всі підлітки. - перебив мене.
- Чаю чи кави ?
- Ви мене звісно вибачте, але я не каву прийшов сюди пити. - мене це розізлило. Вся симпатія ніби розвіялась.
- Добре, тоді по суті. Не думаю що вашому брату варто жити з вами.
- Що ? - брови підскочили в гору.
- Я бачу що його поведінка дуже схожа на вашу. Напевно у вас за мало досвіду спілкуванням з дітьми.
- Навіть так. - посміхнувся кутиком губи.
- Я ніякому разі не хочу нікого образити, але він має поводитись відповідно, не то його виключать зі школи в один клік.
- А йому тільки й це потрібно. Малий гівнюк.
- Він не хоче навчатись, все набагато складніше ніж я вважала.
- Ви навіть не уявляєте. Я можу йти ?
- Звісно.
- І не хвилюйтесь я поговорю з ним.
- Тут розмови не допоможуть. - прошепотіла я.