Глава 2

Алекс

 - Ну що ти готовий ? - я привіз свого брата під стіни школи. Він не дуже схожий на мене, каштанове кучеряве волосся, дивна форма голови, схожа на яйце, лише колір очей як в мене темно карі, дісталось нам в спадок від батька. 

- Знову у випускний клас. Чудово. - огризався він.

- Не розумію тебе. Це ж саме час , щоб повеселитись, знайти собі дівчину , наприклад он ту з групи підтримки. - показав пальцем на високу блондинку, яка саме заходила в середину школи.

- Звідки ти знаєш що вона з групи підтримки ?

- З її сумки стирчать помпони. Ти повинен втертись всім в довіру. Якщо вбивства не припиняється, то нас також знайдуть, тому вперед за знаннями. - відкрив йому дверцята машини.

- Алекс, а ти чим займешся, поки я буду в школі ?

- Поїду до шерифа, ух ти... - я завмер на місці, з чорної BMW вийшла висока, струнка брюнетка, вдягнена в чорну шкіряну спідницю олівець, бежеву блузку, в руках тримала червону теку.

- Ні, ти не можеш спати з моїми вчителями. - штовхнув мене брат.

- Якщо це твоя вчителька, тоді може мені вступити в школу. - не міг відвести погляд від неї. Дівчина пройшла повз нас, я відчув аромат квітів та солодкого персика.

- Все вимітайся. - Кайл витяг портфель з заднього сидіння й пішов.

Мені стало цікаво що то за дівчина. Та здається що раніше я не бачив її в нашому містечку. Завів мотор й поїхав до шерифа Кірбі. Без перепон зайшов до нього в кабінет, ніхто навіть не запитав куди я йду. В кабінеті його не було, тому вирішив зробити йому сюрприз, зачаївся в темному кутку.

- Сюди так легко потрапити. - як тільки він зайшов заговорив я.

- Ти чого сюди заявився ? - він недолюблює мене. Через те що знає хто я та мій брат, ну й не тільки через те.

- Хочу дізнатись подробиці смерті тієї дівчини. Ти ж хочеш , щоб я допоміг. - я сів на стілець біля його робочого стола.

- Дівчина зі старшої школи, була на вечірці в честь першого навчального дня. Ніхто не бачив коли й з ким вона поїхала до дому. Як машина опинилась на шосе теж невідомо. А далі ти вже знаєш, рвані рани на шиї, сліди кігтів на руках, ще животі. 

- Я кажу що це перевертні. Вони вже потроху вчаться замітати сліди. Перша жертва була знайдена біля автобусної зупинки, розірвана майже навпіл. 

- Слухай, зараз мені не до тебе. Вбили ще одну невинну людину. Мені потрібно знайти вбивцю. - сьогодні він не в настрої. Але ні, як завжди.

- А я про що, я допоможу. - я витяг з кишені флягу з бурбоном, зробив декілька ковтків.

- Тобі що з того ? Ти нічого не робиш якщо не отримуєш вигоду.

- Ти правий. Якщо вбивства не зупинятися, то сюди приїдуть мисливці й першим ділом вб'ють нас. - вони ніколи не розбираються.

- Мені ще одних вбивць тут тільки не вистачає. Нічого без мене не роби. Якщо знайдеш винного повідом мені, він відповість за все. - містер справедливість.

- Краще я його відразу прикінчу, ти думаєш в'язниця зупинять його ? - він втече з першого є дня, або під час затемненя, тоді вони втричі сильніші.

- Не смій. Бо сядеш за ґрати. - люблю коли він мені погрожує.

- Слухай є одне маленьке прохання, потрібно здобути інформацію про одну дівчину. - я не можу викинути її з голови.

- Яку ще дівчину ? - цього він явно не очікував.

- Якби я знав хто вона, не просив твоєї допомоги.

- І як я мою щось про неї дізнатись, якщо ти ні ім'я не говориш , ні прізвище. Я що тобі екстрасенс ?

- Вона тут раніше не жила, сьогодні я побачив її вперше, в школі. А якщо це вона вбивця ? - звісно я збрехав, я відразу відчув що вона звичайна.

- Так все йди, я маю працювати.

- Якщо я добуду ім'я ти проб'єш її ?

- Так. - відчинив мені двері показав рукою на вихід.

- Добре, я вже йду. - посміхнувся йому й вийшов.

З Кірбі не легко спілкуватись, він завжди хмурий, напружений, недовіряє мені. Два роки тому я врятував його від нападу перевертня, тоді й він дізнався про все. Не скажу що ми відразу знайшли спільну мову. Я допомагаю йому в розслідуванні вбивств що пов'язані з надприродним, коли мені це було вигідно, інколи просто даю йому інформацію.

- Знову п'єш ? - прийшов брат зі школи.

- Так. Як навчання ?

- Ти знущаєшся. Я взагалі не розумію навіщо мені відвідувати школу. - сів біля мене й налив келих бурбон.

- Вбивця не приховує своїх жертв, вбиває всіх підряд. В нього ще немає досвіду, тому логічно що це хтось з підлітків. Новачок.

- А якщо ти помиляєшся ? Можливо це новачок тільки хтось дорослий ?

- Тобі так сильно не сподобалося в школі ?

- Набридло грати в доброго вампіра. Ми егоїсти, досить того що ми не вбиваємо людей, а п'ємо цю гидоту з холодильника. - знову він за своє.

- Ти ж знаєш якщо ми порушимо мирний договір, то прольється кров. Нас почнуть вистежувати, й рано чи пізно комусь вдасться нас вбити. - ми раніше жили вбиваючи невинних, до поки на нас не вийшли мисливці. Ми тікали двадцять років, й нарешті все затихло. 

- Ми маємо бути слухняними вампірами. Як не мисливці нас вб'ють, то є ще група безголових церковників. Не місто я чорт знає що.

- Хочеш поїдемо звідси.

- Від коли це Мітчели тікали ? Ми нічому не винні. А якщо поїдемо, то вся підозра впаде на нас. Я не готовий тікати все життя.

- Невже тобі щось дійшло ?

- До речі, ота брюнетка яка тобі сподобалась, це наш новий психолог. Гаряча штучка, бачив її сьогодні в директора.

- Як їх звати ?

- Ти що запав на неї ? На людину ?

- Хочу дізнатись хто вона.

- Джейн Салем. - цікаве прізвище. Десь я його вже чув. 

- Ти дуже допоміг.

- Не дякуй.

Вирішив поїхати в бар, де відпочиває Майкл після роботи. Ми часто зустрічались там, він любить випити, я також, тільки є одна проблема я не п'янію, а він так. В барі не так багато людей, як зазвичай, ще здалеку я помітив шерифа в компанії тієї незнайомки. Він часу не гаяв.

- Привіт, Майкле. - підійшов до них.

- Алекс. - зло подивився на мене шериф.

- Хто це з тобою ?

- Я Джейн. - посміхнулась дівчина, від чого на її щоках з'явились ямочки.

- Дуже приємно. - взяв її руку й підніс до губ. Тоді я відчув пекучий біль в горлі, це відчуття я добре знаю спрага крові.

- Ви друг Майкла ? - її ніжний голос вивів мене з трансу.

- Не те щоб друг. - почав бурмотати Кірбі.

- Знайомий. Не буду вам заважати. - я хотів піти. Чомусь поряд з нею я не можу контролювати себе.

- Залишайтеся. Я в цьому місті нікого не знаю. Було приємно провести з вами час. - чому я не можу її відмовити ? Ця посмішка зводить з розуму.

- Якщо звісно Майкл не проти. - поклав руку йому на плече.

- Та ні. Сідай. - я відчув його шалену злість.

- Вип'ємо ? - запропонував їм.

- Мені завтра на роботу. - відповіла Джейн.

- Мені теж. Доведеться тобі пити одному. - посміхнувся Кірбі.

- Та годі шериф, коли це тебе зупиняло ?

- Так, я передумала давайте вип'ємо. - перебила нашу розмову Джейн.

- Оце я розумію. - я хотів заглушити спрагу крові алкоголем, тому замовив бурбон, Майкл пиво, а Джейн мартіні.

- За зустріч. - підняв келих Кірбі.

- За чудове знайомство. - підтримала дівчина. Випивши я зрозумів що спрага не минула.

- Як ви кажете ваше прізвище ? - запитала Джейн.

- Я не говорив. Мітчел.

- Доволі знайоме. - з цікавістю подивилась на мене.

- Кожен п'ятий з таким прізвищем. - сказав шериф.

- А ваше ? - хотів вивідати хто вона така.

- Салем. - знову ці ямочки на щоках. Яка ж вона мила.

- Ваша сім'я була засновниками міста ?

- Бачу ви знаєте історію.

- Цікавився. - в мене задзвонив телефон, і я відійшов від них.

- Так братик. - це був Кайл.

- На мене напали.

- Ти цілий ? Де ти зараз ?

- Їх було двоє, перевертні, я зміг втекти, але тепер вони знають хто я.

- Ти їх впізнав ?

- Ні, вони полювали на мене. Чекали поки я залишусь один. 

- Їдь додому. Я зараз буду. - не попрощавшись я поїхав до брата. Сім'я це найцінніше що є у світ.