Алекс
- Ну що ти готовий ? - я привіз свого брата під стіни школи. Він не дуже схожий на мене, каштанове кучеряве волосся, дивна форма голови, схожа на яйце, лише колір очей як в мене темно карі, дісталось нам в спадок від батька.
- Знову у випускний клас. Чудово. - огризався він.
- Не розумію тебе. Це ж саме час , щоб повеселитись, знайти собі дівчину , наприклад он ту з групи підтримки. - показав пальцем на високу блондинку, яка саме заходила в середину школи.
- Звідки ти знаєш що вона з групи підтримки ?
- З її сумки стирчать помпони. Ти повинен втертись всім в довіру. Якщо вбивства не припиняється, то нас також знайдуть, тому вперед за знаннями. - відкрив йому дверцята машини.
- Алекс, а ти чим займешся, поки я буду в школі ?
- Поїду до шерифа, ух ти... - я завмер на місці, з чорної BMW вийшла висока, струнка брюнетка, вдягнена в чорну шкіряну спідницю олівець, бежеву блузку, в руках тримала червону теку.
- Ні, ти не можеш спати з моїми вчителями. - штовхнув мене брат.
- Якщо це твоя вчителька, тоді може мені вступити в школу. - не міг відвести погляд від неї. Дівчина пройшла повз нас, я відчув аромат квітів та солодкого персика.
- Все вимітайся. - Кайл витяг портфель з заднього сидіння й пішов.
Мені стало цікаво що то за дівчина. Та здається що раніше я не бачив її в нашому містечку. Завів мотор й поїхав до шерифа Кірбі. Без перепон зайшов до нього в кабінет, ніхто навіть не запитав куди я йду. В кабінеті його не було, тому вирішив зробити йому сюрприз, зачаївся в темному кутку.
- Сюди так легко потрапити. - як тільки він зайшов заговорив я.
- Ти чого сюди заявився ? - він недолюблює мене. Через те що знає хто я та мій брат, ну й не тільки через те.
- Хочу дізнатись подробиці смерті тієї дівчини. Ти ж хочеш , щоб я допоміг. - я сів на стілець біля його робочого стола.
- Дівчина зі старшої школи, була на вечірці в честь першого навчального дня. Ніхто не бачив коли й з ким вона поїхала до дому. Як машина опинилась на шосе теж невідомо. А далі ти вже знаєш, рвані рани на шиї, сліди кігтів на руках, ще животі.
- Я кажу що це перевертні. Вони вже потроху вчаться замітати сліди. Перша жертва була знайдена біля автобусної зупинки, розірвана майже навпіл.
- Слухай, зараз мені не до тебе. Вбили ще одну невинну людину. Мені потрібно знайти вбивцю. - сьогодні він не в настрої. Але ні, як завжди.
- А я про що, я допоможу. - я витяг з кишені флягу з бурбоном, зробив декілька ковтків.
- Тобі що з того ? Ти нічого не робиш якщо не отримуєш вигоду.
- Ти правий. Якщо вбивства не зупинятися, то сюди приїдуть мисливці й першим ділом вб'ють нас. - вони ніколи не розбираються.
- Мені ще одних вбивць тут тільки не вистачає. Нічого без мене не роби. Якщо знайдеш винного повідом мені, він відповість за все. - містер справедливість.
- Краще я його відразу прикінчу, ти думаєш в'язниця зупинять його ? - він втече з першого є дня, або під час затемненя, тоді вони втричі сильніші.
- Не смій. Бо сядеш за ґрати. - люблю коли він мені погрожує.
- Слухай є одне маленьке прохання, потрібно здобути інформацію про одну дівчину. - я не можу викинути її з голови.
- Яку ще дівчину ? - цього він явно не очікував.
- Якби я знав хто вона, не просив твоєї допомоги.
- І як я мою щось про неї дізнатись, якщо ти ні ім'я не говориш , ні прізвище. Я що тобі екстрасенс ?
- Вона тут раніше не жила, сьогодні я побачив її вперше, в школі. А якщо це вона вбивця ? - звісно я збрехав, я відразу відчув що вона звичайна.
- Так все йди, я маю працювати.
- Якщо я добуду ім'я ти проб'єш її ?
- Так. - відчинив мені двері показав рукою на вихід.
- Добре, я вже йду. - посміхнувся йому й вийшов.
З Кірбі не легко спілкуватись, він завжди хмурий, напружений, недовіряє мені. Два роки тому я врятував його від нападу перевертня, тоді й він дізнався про все. Не скажу що ми відразу знайшли спільну мову. Я допомагаю йому в розслідуванні вбивств що пов'язані з надприродним, коли мені це було вигідно, інколи просто даю йому інформацію.
- Знову п'єш ? - прийшов брат зі школи.
- Так. Як навчання ?
- Ти знущаєшся. Я взагалі не розумію навіщо мені відвідувати школу. - сів біля мене й налив келих бурбон.
- Вбивця не приховує своїх жертв, вбиває всіх підряд. В нього ще немає досвіду, тому логічно що це хтось з підлітків. Новачок.
- А якщо ти помиляєшся ? Можливо це новачок тільки хтось дорослий ?
- Тобі так сильно не сподобалося в школі ?
- Набридло грати в доброго вампіра. Ми егоїсти, досить того що ми не вбиваємо людей, а п'ємо цю гидоту з холодильника. - знову він за своє.
- Ти ж знаєш якщо ми порушимо мирний договір, то прольється кров. Нас почнуть вистежувати, й рано чи пізно комусь вдасться нас вбити. - ми раніше жили вбиваючи невинних, до поки на нас не вийшли мисливці. Ми тікали двадцять років, й нарешті все затихло.
- Ми маємо бути слухняними вампірами. Як не мисливці нас вб'ють, то є ще група безголових церковників. Не місто я чорт знає що.
- Хочеш поїдемо звідси.
- Від коли це Мітчели тікали ? Ми нічому не винні. А якщо поїдемо, то вся підозра впаде на нас. Я не готовий тікати все життя.
- Невже тобі щось дійшло ?
- До речі, ота брюнетка яка тобі сподобалась, це наш новий психолог. Гаряча штучка, бачив її сьогодні в директора.
- Як їх звати ?
- Ти що запав на неї ? На людину ?
- Хочу дізнатись хто вона.
- Джейн Салем. - цікаве прізвище. Десь я його вже чув.
- Ти дуже допоміг.
- Не дякуй.
Вирішив поїхати в бар, де відпочиває Майкл після роботи. Ми часто зустрічались там, він любить випити, я також, тільки є одна проблема я не п'янію, а він так. В барі не так багато людей, як зазвичай, ще здалеку я помітив шерифа в компанії тієї незнайомки. Він часу не гаяв.
- Привіт, Майкле. - підійшов до них.
- Алекс. - зло подивився на мене шериф.
- Хто це з тобою ?
- Я Джейн. - посміхнулась дівчина, від чого на її щоках з'явились ямочки.
- Дуже приємно. - взяв її руку й підніс до губ. Тоді я відчув пекучий біль в горлі, це відчуття я добре знаю спрага крові.
- Ви друг Майкла ? - її ніжний голос вивів мене з трансу.
- Не те щоб друг. - почав бурмотати Кірбі.
- Знайомий. Не буду вам заважати. - я хотів піти. Чомусь поряд з нею я не можу контролювати себе.
- Залишайтеся. Я в цьому місті нікого не знаю. Було приємно провести з вами час. - чому я не можу її відмовити ? Ця посмішка зводить з розуму.
- Якщо звісно Майкл не проти. - поклав руку йому на плече.
- Та ні. Сідай. - я відчув його шалену злість.
- Вип'ємо ? - запропонував їм.
- Мені завтра на роботу. - відповіла Джейн.
- Мені теж. Доведеться тобі пити одному. - посміхнувся Кірбі.
- Та годі шериф, коли це тебе зупиняло ?
- Так, я передумала давайте вип'ємо. - перебила нашу розмову Джейн.
- Оце я розумію. - я хотів заглушити спрагу крові алкоголем, тому замовив бурбон, Майкл пиво, а Джейн мартіні.
- За зустріч. - підняв келих Кірбі.
- За чудове знайомство. - підтримала дівчина. Випивши я зрозумів що спрага не минула.
- Як ви кажете ваше прізвище ? - запитала Джейн.
- Я не говорив. Мітчел.
- Доволі знайоме. - з цікавістю подивилась на мене.
- Кожен п'ятий з таким прізвищем. - сказав шериф.
- А ваше ? - хотів вивідати хто вона така.
- Салем. - знову ці ямочки на щоках. Яка ж вона мила.
- Ваша сім'я була засновниками міста ?
- Бачу ви знаєте історію.
- Цікавився. - в мене задзвонив телефон, і я відійшов від них.
- Так братик. - це був Кайл.
- На мене напали.
- Ти цілий ? Де ти зараз ?
- Їх було двоє, перевертні, я зміг втекти, але тепер вони знають хто я.
- Ти їх впізнав ?
- Ні, вони полювали на мене. Чекали поки я залишусь один.
- Їдь додому. Я зараз буду. - не попрощавшись я поїхав до брата. Сім'я це найцінніше що є у світ.