Глава 1

 Джейн

- Де твої валізи ? - до мене в кімнату зайшов Нейт.

- Вже давно в машині. Ти ж не думав що я буду чекати на тебе ? - запитала в чоловіка піднявши брови.

- Ти що не рада що я поїду з тобою ? - він підійшов до мене, запах свіжих парфумів проник в мої ніздрі.

- Це моя справа. Й так Салем показав що недовіряє мені. - я нахилилась , щоб дістати свою сумку.

- А мені чомусь здається, що так він показав як хвилюється за тебе.

- Не верзи дурниць. Мій тато не вміє хвилюватись. Його серце вже давно закам'яніло.

- Як приємно знати що ти про мене такої думки. - а от й Стів Салем.

- Я не розумію навіщо мені Нейт ? Зі мною будуть мої цуцики. - два моїх улюблених добермани. Я виховувала їх, вони вміють виявляти нечисть.

- Так в них хороша чуйка, але стріляти вони не вміють. - посміхнувся Нейт й поклав руку на моє плече. Одного мого погляду достатньо, як чоловік відразу ж відсторонився.

- Все, поїхали. Все одно тебе я не зможу ніяк переконати.

- Могла вже давно зрозуміти. Й Джейн, бережи себе. - тато навіть обійняв мене.

- Ти теж.

- А мене теж обіймете ? - Нейтан не міг змовчати.

- Сідай. Я за кермом. - фиркнула до нього.

- Твої пси мене не з'їдять ? - мої собаки вже мирно лежали на задньому сидінні.

- Можуть лише вкусити.

- Джейн один з них на мене погано дивиться.

- Нейт не скигли. - я сіла в машину й чоловік заспокоївся.

- Вони мене лякають.

- Якщо вони тебе лякають, то що ж вампіри та перевертні можуть з тобою зробити ?

- В них я можу стріляти, а за цих двох ти мене вб'єш.

- Ти правий.

Нас чекала довга дорога. Ми їхали по 285 шосе, коли помітили поліцію, дорога в місто була закрита.

- Це що аварія ? - дивився у вікно Нейт.

- Щось інше. - стояла лише одна машина, на узбіччі лежало тіло накрите чорним пакетом. - Чорт.- вилаялась я коли нас зупинили.

- Майк Кірби, шериф Денвера. Ваші документи. - високий, смуглявий хлопець зупинив наше авто. - не може бути. Джейн.

- Майкл. Ти вже шериф ? - це мій однокласник. Я не одразу його згадала. З ним в мене було перше побачення та перший поцілунок.

- Не знав що ти повернулась до дому. - красивий широкоплечий хлопець, з білосніжною посмішкою. Як в такого можна не закохатись. В школі він був зіркою футболу.

- Ось тільки в'їхала, а тут відразу таке. Так документи будеш перевіряти ? - поряд з ним я відчула себе підлітком.

- Та ні, а хто це з тобою ?

- Кузен. Нейтан Артек. - протягнув руку рудоволосий.

- А що тут сталось ? - вирішила скористатись моментом й запитати.

- Напад дикої тварини. Вже втретє за цей тиждень. Джейн можливо якось зустрінемось вип'ємо по чашці кави ?

- Так звісно. Тоді ми поїхали ?

- Проїжджай.

- Виявляється ти можеш бути милою. - бовкнув Нейт, коли ми від'їхали.

- Тільки не з тобою.

Ми заїхали в будинок який батько викупив. А якщо батько купує будинок то я тут надовго. Звісно я як Шерлок маю все дослідити, Стів не виїжджає зі свого замку, якщо це не стосується масового вбивства, чи того вампіра який вбив маму. 

Розмістившись в будинку я вирішила прогулятись містом разом зі своїми псами, вони пів дня просиділи в машині.

- Річ, Лейн до мене мої хлопчики. - кличу собак.

- Й куди ти ? - Нейт як привид з'явився нізвідки.

- Я що маю перед тобою звітувати ? - я ще досі не відійшла від того що батько приставив до мене няньку.

- Так, я звітую перед твої батьком, тому що дехто цього не робить.

- Якщо я не розповідаю Салему де я, то тобі теж не стану.

- Ей ми тут напарники взагалі, і я мою знати де ти й з ким.

- Е, ні. Ти батькова шістка.

- Ти так не думала коли ми з тобою переспали.

- Це була помилка.

- Хіба одна.

- Пішов ти. - я взяла собак й вийшла на вулицю.

Вперше ми переспали коли поїхали разом на завдання в Новий Орлеан. Після виконаної роботи, ми вирішили відсвяткувати, випили в барі, потанцювали, а в кінці вечора зайнялись сексом. Декілька разів повторили, але все якось різко закінчилось.

- Джейн. - покликав мене шериф.

- Шериф Кірбі. - собаки не реагували на нього, добре що він залишився людиною.

- Називай мене Майкл. - провів рукою по своєму чорному густому волоссі.

- Не подобається звання ? - я що фліртую ? Не думала що здатна на таке.

- Та ні, просто в місті вже й забули моє ім'я. Так хоч ти будеш мене так кликати. Гарні собаки.

- Дякую. Але краще не гладь їх, можуть вкусити. - Майкл хотів погладити Річа, добре що я вчасно зупинила його.

- Що до кави, все ще в силі ?

- Звісно. Давай запишу тобі свій номер.

- Чудово. - він протягнув мені свій телефон.

- Ти дуже гарна, майже не змінилась. - й знову його фірмова посмішка.

- Дякую. Тобі личить форма. Я вже піду, час погодувати хлопчиків. - я починаю піддаватись його чарам. Потрібно звалювати.

- Звісно. Бувай. - помахав мені рукою.

- До зустрічі.

Як тільки я зайшла в будинок на мене вже зло дивився Нейт.

- Що ?

- Двічі за один день. Він що тебе переслідує ? А якщо він і є вбивця ? - його доводи мене мало цікавили.

- Собаки на нього не зреагували. Й чомусь мені здається що ти просто ревнуєш. - він ще стежить за мною.

- А що якщо так ? - він наблизився до мене, тут же Лейн загарчав.

- Не чіпай мене. - я швидко пройшла на кухню. Перед татком він не такий хоробрий. А мені з ним жити під одним дахом бозна скільки часу.

Батько переслав документи факсом, ліцензії для школи. Я маю влаштуватись у школу старших класів психологом. Вислуховувати проблеми підлітків, ох мені щастить. Я й дійсно навчалась на дитячого психолога, але бажання працювати в школі в мене не було.

- Джейн, вибач що так себе поводив. - за вечерею заговорив чоловік.

- Нейт, давай просто повечеряємо.

- Ти не розумієш, я закохався в тебе. - я ледь не подавилась шматком м'яса.

- Мені дуже шкода. Але ми тут по справі.

- Можливо нам вдасться порозумітись ? - він протягнув до мене руку.

- Так досить. Спокійно ночі.

Я швидко втекла в спальню. Що з ним ? Яке ще кохання ? Так і знала що буду жалкувати про ту ніч.