- А зараз глибокий вдих, видих, стріляй. - командує мною тато.
- Точно в ціль.
- Рано радієш, з вампірами так легко не впоратись. Вони відчувають твій страх, чують стук твого серця, помічають найменше хвилювання. Тому ще раз. - він завжди дуже вимогливий до учнів, а особливо до мене.
- Може досить. Я хочу розвіятись з друзями.
- Буде досить коли я скажу. А зараз стріляй. - я ніколи не могла гуляти як інші діти. Тато завжди знаходив для мене інше заняття, стрільба з лука, арбалета чи пістолета. Одного разу він викрав мене, кинув в закинутому театрі зі зв'язаними руками та ногами. Мені знадобилось шість годин , щоб дібратись до дому, на той час мені було всього лиш шістнадцять.
Минуло вже сім років з того моменту. Я відточила свою майстерність, стала найкращою винищувачкою монстрів в династії. Хтось може подумати що я вбивця, але ми вбиваємо лише тих, хто вбиває людей.
- Джей ти повернулась ? - я зайшла в батьків кабінет, де саме проходила нарада. В середині просторої кімнати стояли четверо чоловіків. Батько, дідусь та ще двоє мисливців наближених до нашої сім'ї.
- Так, все пройшло чудово. Ми вистежили зграю яка напала на жителів й вбили. - ця зграя вбила дев'ять людей, троє з них були підлітками.
- Це добре. Ми саме обговорювали план до подальших дій.
- Який план ?
- Вже рветься в бій. - обійняв мене дідусь.
- Ти повертаєшся в Денвер. - командним тоном сказав батько.
- Що ? Тобто моя думка тут не враховується ? - запротестувала я.
- Звісно що ні. Там кишить нечистю. Й саме там вбили твою маму. - дідусь знав чим зачепити мої почуття.
- А той вампір точно зараз там ? - запитала в них.
- Тобі й доведеться це вияснити. Ти виїжджаєш завтра. Ми прибудемо відразу як ти виявиш їх. - кинув мені батько.
- Візьми з собою Нейтана. - запропонував дідусь.
- Я сама впораюсь.
- Так само як в Джорджії. - засміявся Нейтан.
- Мені тоді тільки виповнилось вісімнадцять, і це була моя перша справа. Непотрібно потикати мені цим що разу.
- Тихо. Ти візьмеш з собою Нейта. - голос батька для всіх закон. Він зараз головний.
- Збирай свої руді кудрі Нейт. - я покинула кабінет батька й пішла до себе.
Батько ніколи не заступався за мене. Коли ми втратили маму мені було всього лиш тринадцять, тоді я потребувала любові та турботи від своїх рідних. А на мене звалили всю правду про вампірів, відьом, перевертнів. Всі ці роки навчали вбивати, ненавидіти все надприродне. Я жила лише помстою. Й скоро я виконаю своє призначення. "Я помщусь за тебе мамо".