Розділ 15

В кабінеті знайшлась чарівна шафка, в якій було повно різних пляшечок й артефактів. Наливши з однієї кілька крапель до келиха з водою, Ренсел простягнув його дівчині:

– Це дасть вам змогу спати й не бачити снів. А без сну наш викрадач до вас не зможе дістатись. Щоправда, зануритесь просто в темряву, але це можна пережити.

Це дійсно можна було пережити, й Алізея, відкинувши сумнів, вихилила вміст одним махом. Чоловік з цікавістю спостерігав за нею і, як тільки вона поставила келих, хитро всміхнувся:

– Ви так беззастережно довіряєте мені?

Наблизившись до нього майже впритул, принцеса сяйнула найбезневиннішою своєю усмішкою:

– А ви хочете мене отруїти?

– А є за що?

– Можете пошукати, – насмішкувато стенула вона плечима й несподівано поточилась.

Ренсел миттю підхопив її на руки:

– Схоже, зілля діє на вас надто швидко.

Алізея хотіла щось відповісти, але втома так приємно і швидко розповзалась тілом, що все, чого хотілось – це вмостити голову на міцне чоловіче плече й дозволити солодко-лінивому відчуттю утягнути себе туди, де обіцяли відпочинок…

Ранок висмикнув її зі сну так несподівано, ніби вона й не засинала. Промені денної зірки нахабно стрибали обличчям, намагаючись забратись під вії, а до вух повсякчас долітало чиєсь скрушне зітхання. Розплющивши очі, Алізея повернула голову: у кріслі біля ліжка, з дуже незадоволеним обличчям, сиділа управителька.

– Дьєро Веріс? – дівчина явно не сподівалась побачити саме її.

– В дьєра Дайрена з’явились нагальні справи, й він попросив наглянути за вами, турбуючись за ваш сон, в якому до вас часто навідуються жахи, – сухим тоном відкарбувала вона. – І просив не відходити від вас ні на крок. Але маю повідомити, що час сніданку давно минув. Якщо хочете їсти – доведеться йти на кухню.

Їсти хотілось, тому, місце, де б її нагодували, Алізею взагалі не цікавило – аби ситно. Вистрибнувши з-під ковдри, вона встигла помітити схвальний погляд управительки, що ковзнув її повністю одягнутою фігурою – плюс до репутації дівчини, яка мала необережність ночувати в одній спальні з чоловіком – і помчала до ванної кімнати.

Привівши себе до ладу, принцеса з радістю бігла за своєю компаньйонкою, котра йшла попереду дуже розмашистим кроком. На кухні, дьєра Веріс швиденько передала свою підопічну під нагляд усміхненої повненької кухарки, котра чомусь несказанно цьому зраділа й, можливо, саме з цієї причини, пізній сніданок виявився не тільки ситним, а й дуже смачним. Там її і знайшов Ренсел:

– Чудово! – привітно кивнув він кухарці, повертаючись до дівчини: – Принаймні не звинуватите мене, що я заморив вас голодом. Якщо ви завершили – збирайтесь! Ми летимо до столиці.

Подякувавши жінці, Алізея прихопила про всяк випадок пиріжок, люб’язно тицьнутий до її рук, й рушила за командором:

– А ми зараз де?

– На крижаному кордоні Хеймґріду – в Дорасоллі.

Назви дівчині, звісно, нічого не говорили, але треба ж було знайомитись зі світом, в якому опинилась:

– А столиця далеко?

– Якщо летіти кроґом через портал – пів години, та й те лиш тому, що точка входу знаходиться не прямо над нами. Екіпажем – чотири дні з зупинками.

Алізея прицокнула язиком: які ж чудові ці пухнасті летючі ящірки! (fJh0-fU6  Під захистом нелюба. Таня Толчин)Вона б й сама не відмовилась приручити одну з них – головне, щоб така можливість видалась.

– Чому нам потрібно в столицю?

Ренсел озирнувся на дівчину:

– Хочу бути певним, що, як викрадачу навіть вдасться вас викрасти – я зможу вас відшукати.

– У вас немає артефактів для відстеження?! – вона повірити не могла, що така служба й так погано забезпечена.

– В нас повно артефактів для відстеження, але… – чоловік різко зупинився й Алізея ледь не врізалась в нього від несподіванки, змушена вчепитись в його руку, – …будь-який артефакт можуть знайти і зірвати з вас. А з замаскованою магічною міткою це зробити складніше.

Дівчина розуміла логічність такого рішення, але сам факт необхідності звертатись до досить серйозних методів – наштовхував на думку, що Ренсел не певен в її повній безпеці. І це усвідомлення вже не один раз пронеслось неприємним холодком по спині: опинитись в руках якогось збоченого мага їй не хотілось. А тим більше – втратити магію!

– Алізеє! – чоловік помітив бентегу на її обличчі й вже смикнув руками обійняти за плечі, але зупинився, не наважившись. – Я зроблю все, щоб він не мав можливості до вас дістатись. Це просто додатковий засіб безпеки, щоб мені було спокійніше.   

Принцеса вичавила з себе усмішку, хоча її спокій втік остаточно, і кивнула, погоджуючись. Вони вийшли на подвір’я, де на них вже чекала Тарі, й іншим разом Алізея лиш пораділа б можливості політати, оскільки їй це сподобалось, але тепер думки були зайняті різними варіантами майбутніх подій, кожний з котрих був похмурішим за попередній. Вона навіть проґавила момент злету – настільки заглибилась в недобрі передчуття й виколупування з пам’яті всіх бойових заклять, яким Ренсел її ж і вчив.

Та, коли Тарі різко рвонула вгору і в бік, а поруч пролетіло щось схоже на вихор з гострих крижаних друзок – в голові заметушились вже зовсім інші думки. І вони також не були райдужними.