Розділ 1

– Я! Не вийду! За нього! Заміж! – карбуючи кожне слово, гнівно процідила юна білявка. Її бірюзово-блакитні очі сяяли праведною люттю, а чарівні, по-юнацьки пухкі вуста кривились від злості. – Ти не примусиш мене до цього, тату!

– Ми це вже обговорювали, Алізеє, й мені здалось, що дійшли якоїсь згоди, – голос немолодого, але все ще підтягнутого чоловіка, відлунював втомою. Його, колись русяве, волосся було рясно вкрите сивиною, якою, з його тверджень, здебільшого він мав завдячувати улюбленій донечці.

– Саме так, тату! Тобі – здалось! – рвучко крутнувшись дівчина відійшла до вікна, втуплюючись в зимовий пейзаж за ним.

Її фамільяр Ґарбо (останній подарунок матері) – дивне створіння з людським тілом й головою з гарбуза – заповзято сперечався з іншим її улюбленцем – оживленим нею власноруч скелетом Мерчиком. Схоже, що в них було абсолютне різне бачення щодо голови снігової діви, зліпленою ними ж: Ґарбо тримав у руках щось подібне до гарбуза, Мерчик – начебто крижаний череп з короною. Корони він любив! Навіть, якщо з бляшанки! Аби виблискувала.

– Алізеє! – більш сердитим тоном гримнув на доньку ле Рандар, відволікаючи від спостереження. – Це питання давно вирішене! А за тиждень в Таримію з офіційним візитом прибуває король Нореї – Сайґор Мару́. Він вирішив особисто виказати нам свою шану й тобі – окремо.

– Як великодушно з його боку! – повернувшись до батька, огризнулась принцеса. – Може, заразом розповіси мені, чому це він, порушуючи традиції, вирішив приїхати до нареченої власною персоною, а не навпаки? Ти його золотом заохотив? Чи не так, тату?!

– Щоб одружитись з такою красунею, як ти – багато хто ще й приплатити буде згоден, – спробував натягнути на обличчя наймилішу свою усмішку ле Рандар, але з цим в нього давно вже не складалось – надто звикся він з їдучим виразом, що приріс до нього намертво.

– Але не король Нореї, – наблизившись до крісла, в якому поважно розвалився її татусь – король-консорт Таримії – вона сперлась руками на підлокітники, нависаючи над ним. – Цьому приплатиш ти!

– Нам потрібна Норея! – мало не крижаним тоном відрізав батько. – А ти маєш усвідомлювати, що члени королівських сімейств не належать собі – вони належать королівству.

– А я думала, що ти мене любиш, – розчаровано пирхнувши, дівчина випрямилась й відійшла знов до вікна.

Сутужно зітхнувши, Ле Рандар підвівся й наблизився до доньки. Мить повагавшись, він обійняв її за плечі:

– Моя дівчинко, – ніжно поцілувавши в потилицю, пригорнув доньку до грудей. – Я роблю це саме тому, що люблю тебе. Повір мені, на відміну від людей – влада не зраджує.

Алізея розсміялась нервовим смиканим сміхом:

– Саме тому, мій монарший дядько і його син – мій кузен, обидва мертві!

– Це – інше! – невдоволено поморщився ле Рандар. – Там була не зрада, а вимушена необхідність. До того ж, твій кузен постраждав випадково.

– Так-так! Я пам’ятаю, – єхидно хмикнувши, принцеса вивернулась з батькових обіймів і відійшла, – дядько був монстром, а його син загинув лиш тому, що рятівники вирішили в першу чергу рятувати мене, а не його. За що, до сьогодні, я була їм вдячна. А от тепер подумую, що краще б я пішла слідом за мамою до вічного спокою!

– Донечко! – потягнувся до неї батько, але вона спритно відскочила від нього. – Не кажи так.

– Як є! До речі, – холодним поглядом протнула його Алізея, – чому б вам з моєю мачухою не завести ще одного спадкоємця? І одружуйте його потім з ким вам заманеться!

– Алізеє… – ледь не розпачливо простогнав ле Рандар. – Я втомився доводити тобі необхідність цього шлюбу. Норея має великий потенціал і…

– …дурного короля, якого ти хочеш нав’язати мені!

– В тебе буде все, що забажаєш, моя красунечко! – як до крайнього аргументу, вдався до улесливих інтонацій батько.

– Окрім свободи і кохання! – ігнорувала будь-які спроби порозумітись з нею дівчина, що вже давно вийшла з того віку, коли її можна було чимось улестити.

– Влада і є – свобода! – гримнув, не стримавшись, ле Рандар. – А кохання взагалі не варте того, щоб ним так перейматись! Живе один місяць – вмирає за день! І купується за жменю золота!

– Саме тому, ти й досі кохаєш одну-єдину жінку, котра дісталась не тобі! – розлючено рикнула у відповідь донька.

– Не! Смій! – просичавши, батько розвернувся й рушив до дверей, кинувши через плече скрижанілим тоном: – Король Нореї прибуде за тиждень. І цей тиждень ти не вийдеш з покоїв! – він стрімко вискочив за двері, грюкнувши ними й миттю замкнувши їх на магічний замок.

– Ах, так?! – дівчина жбурнула в них перше, що трапилось під руку – якусь статуетку, розгативши її вщент. – Не дочекаєшся! – та відповіддю були лиш звуки кроків, що швидко віддалялись. – Ну, що ж, татусю! Боюсь, і ти, і твій куплений король будете дуже здивовані. Доведеться тобі розвестись з королевою, щоб запропонувати йому хоч якусь наречену!

Сердито пробігшись кімнатою, Алізея рушила до ванної – треба було розслабитись й заспокоїтись. А вже потім зловити сон, в якому їй вже не раз пропонували втекти до іншого світу. І цього разу, вона погодиться.

Після ванни з заспокійливою олією квітів іонни, ситуація вже не здавалась такою жахливою, а втеча – безумною. Той, хто приходив уві снах, вже давно заполонив її думки, й вона, чесно кажучи, іноді побоювалась, що дивовижний незнайомець взяв над нею владу. Але їхні побачення їй подобались. Чого не скажеш про перспективу стати маріонеткою в руках власного батька, а потім й некоханого чоловіка.

Впавши на ліжко, розслаблена й умиротворена Алізея швидко занурилась до сну. І цього разу, навіть шукати не довелось – незнайомець наче очікував на неї, а його шепіт дражливо пролунав над вухом:

– Я сумував за тобою.

Міцні руки ніжно ковзнули її шкірою, залишаючи на ній дивні морозяні візерунки, від яких приємно поколювало, але холоду вона не відчувала, як і страху. Навпаки, м’яко всміхнулась, ніби ці слова були давно очікуваними, і довірливо підставила шию під поцілунок. Його подих торкнувся шкіри: не теплий і не холодний, радше обіцянка чогось забороненого, від чого в грудях стискалось солодким передчуттям.