Розділ 6

Славка пішла, мене повернули до камери. Знову казенні стіни, надто багато років свого життя я провів у клітці. Але зараз в'язниця надто тисне. Мені треба на волю, будь-якими способами. Не можу я сидіти тут, у мені вирує ненависть, спрага помсти та одвічний біль…

Одержимість Василісою набула нової форми, до неї домішалася гіркота обману. Каріна, я чомусь їй довіряв. Познайомив із сином, привіз до свого дому. Я дійсно вважав, що вона є жертвою обставин. І вона допомагала забути… Було в ній щось знайоме, наче не вперше… ніби знаю її давно. Вона дарувала затишок… а часом… часом я як безумець вірив, що це Вася. Розумів, обманююсь, але тоді відступав біль, і я усією своєю спустошеною душею жадав цієї рятівної брехні. Навіть розумів брата, чому він оплатив пластичних хірургів та зліпив з неї копію Василіси… вона підходила на цю роль… Але в результаті її нутро виявилося надто підлим.

Переживаю за сина, котрий зараз у Славки. Вона запевняє, що пацан у повній безпеці. Але я не заспокоюся, доки не обійму його. Марк все, що маю. Все, що змушує й надалі коптити цю землю.

А ще дещо, що я не сказав Славці. Нікому не можна повністю довіряти. Їй точно, хоч вона і багато для мене зробила. Але й завжди бере відповідну плату. Нещасна Вікторія з'явилася у моєму підвалі саме на її прохання. Я знати не знав цієї істеричної тітки. Ох, і попила вона мені крові, своїми криками, погрозами та скандалами. Морщусь від одного спогаду.

У минулому Торі багато накоїла. Відсиджувала свій термін, доки їй не допомогли втекти. І ось тут Славка забила тривогу. З Вікторією вона була замішана в одній гнилій справі, за яку її досі готові прибити, тільки-но помітять на околицях столиці. І Вікторія дуже багато знає, а знання – це зброя. Славка боїться, тому зробила все, щоб спіймати Вікторію і… сховати її у мене в підвалі. Де ж ще! У ці моменти сам ладен придушити зміюку-Славку.

І відмовити їй не міг. Вона допомогла мені врятувати сина, витягла з тюрми. У результаті в мене оселилася істерична бранка, і я не міг її позбутися. Потім її знайшла Карінка і вони разом втекли, саме в той момент, коли мене вкотре підставляли. Мене знову звинувачують у вбивстві… знову засліплений емоціями, я потрапив у пастку, вміло розставлену батьком. Бігаю замкненим пекельним колом і просвіту не видно. Тільки якщо зараз не довести мою невинність, мене запроторять на довгі роки.

А вирватися треба, життєво необхідно... Рука, як і раніше, пече від записки, а голова пухне від домислів.

«Поверни мені сина, Ворон»

Цей маленький клаптик я знайшов перед арештом. Одного погляду достатньо, щоб впізнати почерк давно померлої Василіси, і щоб ніздрі вловили її запах. Цей ребус я повинен розгадати. Він пробуджує в мені дику надію… а раптом вона жива… Моя Василіса, моя хвороба, мій одвічний кошмар… жива…

Я надто довго листувався з нею в минулому, вивчав її почерк цілодобово, роками сидячи за ґратами, помилитися я не можу. У мільйонний раз розглядаю клаптик паперу та чотири слова.

Мені треба на волю! Син може бути у небезпеці! А у Славки своїх проблем вистачає, щоб устежити за всім. Васю… скільки ще таємниць ти приховуєш? Скільки ще мучитимеш мене?

Наступного дня мене знову ведуть до кімнати для побачень. Думав, що побачу там Славку, сподівався, що з добрими новинами. Помилився.

- Вітаю тебе, Микито, - посеред кімнати стоїть високий чоловік та хитро посміхається.

- Вау, які люди удостоїли мене своєю увагою, - весело іронізую, намагаюся приховати здивування. - Чим зобов'язаний бачити вас у казенних стінах?

- Свобода, Ворон. Адже ти її так хочеш. А я виконаю роль доброго чарівника, – очі зловісно блищать.