27

***Міра***

​В мені не лишилося ні краплини сумнівів: ця постать і є королем Ламантії Карлом де Бардо.

​Поволі таємничий флер розвіявся. Туман, що з'явився нізвідки, зник, а перед нашими очима залишився тільки він — чоловік із волоссям відтінку воронячого крила, кілька пасом якого спадали на високе чоло. Він мав глибоко посаджені очі, рівний аристократичний ніс та тонкі вуста. Виразні вилиці й пряма лінія щелепи вдало підкреслювали його статус.

​Одягнений король був у камзол відтінку темного винограду, гаптований золотою вишивкою. На ногах — чорні штани та чоботи до колін. Ну, і куди ж без мантії? Звісно, вона була на місці, так само як і корона з темного золота, прикрашена дорогоцінними камінцями, які радше нагадували краплини крові.

​— Сподобався?

​Питання князя змусило мене здригнутися. Не те щоб я не очікувала його, просто пролунало воно якось дивно, ніби за звичною цікавістю ховалося щось глибше. Поглянувши на демона, я не помітила там жодних змін: кам'яний вираз обличчя без краплі емоцій, усе як завжди. Але все одно щось було не так.

​— Я збрешу, якщо скажу, що Карл непривабливий, — перевівши погляд на короля Ламантії, чесно відповіла я.

​Між іншим, дуже вчасно, бо він пильно спостерігав за нами з Фантомом. Його уважний погляд оминув усіх присутніх і зосередився на мені так, мов ми були знайомі. Але ж я бачила його вперше в житті! Та й він, попри домовленість із князем, якщо звісно така була, не міг мене впізнати.

​Вчасно схаменувшись, я подарувала королю приязну посмішку. Намагалася надати їй невимушеного вигляду й дуже сподівалася, що все вийшло якнайкраще.

​Чоловік ледь помітно кивнув.

​Ой, ясний хрінчик! Цей жест точно був адресований мені. Навіть якщо в мене й були до цього якісь сумніви, нині вони розчинялися, мов імла в сонячному сяйві.

​Однак довго насолоджуватися променями його уваги не вийшло, оскільки чоловіка миттю обступили гості бенкету. Радісно щебетали, нав'язливими горобцями скачучи один поперед одного. Кожному з них хотілося отримати бодай шматочок уваги ламантійського правителя.

​— Схоже, ти все-таки розповів йому про мене, — констатувала я, повертаючись до столу з наїдками.

​— А в тебе були сумніви? — поцікавився мій нестерпний супутник.

​— Скажімо так: ти не вселяєш довіри. — Чергова тарталетка потрапила до мого рота.

​Про себе я відзначила, наскільки ж це було смачно. Ніжний кремовий сир із травами покривав хрустку вафельку, а епіцентром смаку виступав шматочок в'яленої оленини.

​— Необхідно влаштувати вашу зустріч, — нахабно видерши з моєї руки чергову порцію вуглеводів, повідомив Фантом. — Бо якщо гаятимемо час, ти з місця зрушити не зможеш. Хіба що покотишся.

​Знову цей демонисько опустився до кпин! Князьок натякав, що я забагато їм, проте слово «натякав» тут геть невлучне. Він, як завжди, говорив прямо, не думаючи про почуття інших. Падлинка! Що з нього взяти?

​— Ну, пішли, — рвучко розвернувшись, я зробила крок у напрямку короля.

​— Не зараз, — демон утримав мене на місці. — Пізніше. Нині йому слід приділити увагу підданим. А ми почекаємо. — Завагавшись, він все ж запитав: — Якщо ми вже на балу, то, можливо, потанцюємо?

​«Оце так пропозиція!» — пролетіла в моїй голові думка.

​— А це не виглядатиме дивно? — запитала вголос.

​— Не думаю. — Чоловік знизав плечима. — Щоб не нудитися, вб'ємо таким чином час.

​А я вже грішним ділом подумала, що тут запахло адекватністю, але ні. Фантом не вмів бути галантним кавалером. Принаймні зі мною, бо з іншими, як показала практика, він знаходив спільну мову на раз-два.

​— Не хочу танцювати, — сухо відповіла я, демонстративно підхопивши зі столу брускету з грибами та томатами. — А ти можеш запросити будь-яку іншу дівчину.

​Розмовляти з князем мені більше не хотілося, тож я повністю зосередилася на їжі.