13

***Міра***

​— Більшої дурниці я ніколи в житті не чув! — кожне слово князя було відкарбоване, мов дорогоцінна монета, з натиском і відчутною грубістю.

— Покажи мені його.

​Не знаю, чи було це нахабство, чи мені просто набридло грати роль покірної дівчинки, однак бажання побачити на власні очі серце демона виявилося до біса сильним. Якщо і була якась таємниця, то, без сумніву, вона пов'язана із кам'яним серцем цього лукавого Фантома.

​Зазвичай блакитні очі князя нині нагадували небо під час дощу. Тільки блискавок там не вистачало... хоча ні, ось вони промайнули в кутиках очей, мов влучні стріли.

​— Я не робитиму цього.

​— Чому? — незворушно поцікавилася я, навіть не думаючи відступати. А навіщо? Що мені втрачати? Правильно — нічого.

​Але ось чого я не очікувала, так це того, що Фантом виявиться аж надто зухвалим. Він торкнувся пальцями мого підборіддя і поглянув так, ніби бачив мене наскрізь, чув кожну мою думку.

​— Не грайся зі мною, рибко, воно того не варте, — у його тоні бриніло попередження.

​— А може, ти припиниш себе так поводити й відкриєшся бодай на малесеньку... — я протягнула слово з наголосом на літеру «е», виставивши перед собою два пальці, так, наче тримала між ними крихітну річ, — ...часточку, бо несила вже терпіти ось цю твою таємничість?

​— Сукня, — байдуже кинув Фантом, різко відступаючи.

​Він обрав капітуляцію, не бажаючи виправдовуватися і не переймаючись тим, що я могла про нього подумати.

З-за спини пролунало тихе кахикання. Я обернулася і помітила дівчину-крамарку. У її руках була сукня — чорна, наче казкова ніч, із золотим мереживом, що нагадувало розсип зірок.

​— Ось вона, — дівчина протягнула мені вбрання.

​Як же все влучно складалося! Однак не для мене, а для демона. Проте якщо він думав, ніби це врятує його від моїх запитань, то дуже помилявся. Я докопаюся до правди і дізнаюся, що він приховує, чого б мені це не коштувало.

​— Де я можу...

​Не встигла я закінчити, як послужлива білявка вже вела мене за собою. Оминаючи манекенів, одягнених у вишукані вбрання, ми крокували вглиб крамниці.

​— Тут ви можете переодягнутись, — на її вустах заблищала кокетлива посмішка, достатньо мила й привітна.

​Я озирнулася. Ми опинилися в маленькій кімнатці, яка радше нагадувала комірку — таку тісну, що мені навіть здалося, ніби стіни рухаються, намагаючись стиснути простір.

​— Ой, мало не забула! — передавши мені сукню, білявка сплеснула в долоні. — До неї ще дещо йде, зараз покажу! — і вона шуснула геть, лишивши мене на самоті.

​Довго чекати не довелося. Вже за хвилину в моїх руках була не лише сукня, а й чорна пелерина, прикрашена золотою вишивкою та декоративними еполетами. Завершували образ неймовірної краси туфельки.

​— Виглядає дійсно по-королівськи, — прокоментувала я, розглядаючи це диво.

​Не марнуючи часу, швидко переодяглася. Корсетна сукня сіла на мене, мов лита — наче майстриня зшила її саме для мене, заздалегідь знявши мірки. Поглянувши на себе в дзеркало, я усміхнулася. З відображення на мене дивилася справжнісінька принцеса. Не Міра-водяниця, до якої я звикла, а Мерідія, яку я так довго ігнорувала навіть у власних думках.

​— Рибко, ти ще довго?

​Схоже, Фантом втрачав терпіння. Але ж я дівчина! Нічого з ним не станеться, якщо трошки почекає. І нехай не думає, що він — центр всесвіту. Бо це зовсім не так.

​Востаннє крутнувшись перед дзеркалом, я підморгнула відображенню і, заклавши неслухняне пасмо волосся за вухо, вийшла з комірки.

​— Скільки можна... — почав був демон, але завмер, так і не закінчивши.

​Втім, його погляд сказав усе за свого господаря. Блукаючи моїм тілом, в очах, які зараз нагадували прозору небесну блакить, промайнуло захоплення. Яке, щоправда, чоловік майже відразу приховав за холодною інтонацією та звичним кам'яним виразом обличчя.

​— Непогано, — коротко прокоментував він, відводячи погляд. — Тепер не соромно з'явитися на очі майбутньому чоловікові.