10

***Міра***

​— Лі! — вигукнула я до своєї любої відьмочки, плескаючи в долоні. Я раділа, як дитина.

​— Міро? — темна брова дівчини вигнулася в німому питанні. — Так, Фантику... — Лінель склала руки в боки й поглянула на свого коханого, не приховуючи невдоволення. — Що тут відбувається? Чому моя подруга стоїть перед брамою? І взагалі, ти наче по квіти їхав. Довго мені ще чекати на свої лілеї?

​— Ну, тут така справа... — почав здалеку демон, відразу підскочивши до дружини. Видно було, що вона його добре видресирувала. Втім, не виключаю, що він так поводився через хвилювання за дитину, оскільки Лінель була вагітною. Але якщо говорити відверто, то Фатум завжди був милим зі своєю коханою. Не знаю, які інші демони в стосунках, але конкретно цей був просто ідеальним. Звісно, не для мене — я б нізащо не відбила чоловіка у подруги.

​— Можливо, ми зайдемо до палацу і там усе обговоримо? — Фатум багатозначно зиркнув на натовп, який спостерігав за дійством, охаючи та ахаючи.

​— Вибач, але нам ніколи, — заперечив Фантом. — Так, рибко? — ніби шукаючи в мені підтримки, він поглянув у мій бік.

​За інших обставин, можливо, я б і погодилася з ним... Не факт, але ймовірність була. Однак нині, коли цей нахабний демон примушував мене до весілля, я була рада будь-яким союзникам, що могли б звільнити мене від клятого договору.

​Упевненим кроком рушивши до Лінель, я ледве стрималася, щоб не показати язика Фантому й Фатуму.

​— Ось цей... — мій палець вказав на білявого демониська, — припхався до мене і вимагає, щоб я вийшла заміж за...

​Договорити я не встигла, бо відьмочка радісно заплескала в долоні. Це так вагітність на неї подіяла?

​— Та ти що! — запищала вона. — То це ж треба відсвяткувати! Ти вийдеш заміж за... — вона різко замовкла, позираючи на блакитноокого князя. — За демона? — швидко знайшлася вона.

​— Квіточко, та не за нього вона виходить, а за правителя Ламантії, — резонно зауважив Фатум.

​Я тихо гаркнула. Ну, один ляпнув дурницю, інші підхопили, а мене спитати? Може, я взагалі не хочу виходити заміж! Та й у минулому... Я мотнула головою, щоб прогнати нав'язливі спогади. Зараз не час для них. Якщо хочу здобути свободу, маю зосередитися на теперішньому.

​— Вітаю, Міро! — знову защебетала Лінель. — А чому ти мовчала? Це ж така радісна подія! Давай швидше оберемо тобі весільну сукню. Можна таку, знаєш, блакитненьку — трохи світлішу за твоє волосся, але з великими рюшами, бантиками і...

​— Стоп! — я виставила перед собою долоню. — Ні за кого я не збираюся виходити заміж! Фантом... — мій гострий погляд упав на білявого демона, — припхався до мене, бо, бачте, прийшов час виконати умови договору. Він примушує мене до цього весілля, а я навіть ніколи не бачила того ламантійського правителя! І чесно кажучи, він мені потрібен, як собаці п'ята лапа.

​— Це правда? — молода жінка насупилася, мов дощова хмара. — Я зараз усіх зачаклую! Ніхто не примушуватиме мою подругу до шлюбу. — Її брови зсунулися на переніссі, а очі вп'ялися у Фатума. — А ти чому так спокійно на це реагуєш? Поговори зі своїм... — вчасно схаменувшись, вона не промовила слово «брат» і квапливо закінчила: — знайомим!

​— Квіточко, ти не розумієш, договір... — почав був той, але, помітивши гнівно стиснуті вуста дружини, зітхнув і, повернувшись до Фантома, сказав: — Придумай їй інше завдання. Ти ж можеш його змінити.

​— Мені не потрібне інше, — холодно відкарбував демон. — З мене досить.

​Зненацька чоловік зник у повітрі. На коротку мить я навіть зраділа, але доля виявилася ще тією пакосницею.

Фантом матеріалізувався поруч. Він схопив мене за лікоть, смикнув убік і затягнув у портал. Усе відбулося занадто швидко: ні я, ні будь-хто інший не встиг би вирвати мене з лап демоняки.

Невже мені й справді доведеться скоритись?