1

***Міра***

Мої плани було порушено найнахабнішим чином. Про поїздку до подруги можна було забути… чи пак відкласти на невизначений термін.

Ось він — князь розбитих сердець. Стоїть прямо переді мною, дратуючи своєю холодною посмішкою. У блакитних очах — крига, а погляд січе зимовим морозом.

У минулому я уклала договір із цим демоном, пообіцявши прийти на допомогу, коли він покличе, в обмін на порятунок моєї подруги Лінель.

Чи жалкувала я? Можливо.

Але тоді ми не мали вибору. Ситуація вимагала рішучих дій.

Нині ж я не бажала слухняно коритися обставинам. Цей білявий демон не може просто прийти без попередження й змусити мене зробити бодай щось.

— Слухай, як там тебе… вибач, забула, — я зробила вигляд, ніби пригадую ім’я. — Фантом? — махнула пальцем. — Не пам’ятаю я ніякого договору. Тож давай ти зайдеш іншим разом, ми все обговоримо і, можливо…

— Рибко, так діло не піде, — молодий чоловік похитав головою, схиляючи її набік.

Він клацнув пальцями — і тієї ж миті в повітрі з’явився білосніжний папірець. Його оповили яскраво-червоні нитки полум’я. Вони шипіли й сичали, мов змії.

Отже ж хитра демонська пика.

Зараз буде тикати мені цей договір, ніби я не пам’ятала про нього. Звісно, пам’ятала. Просто плани були інші… Та й відверто кажучи, я чомусь думала, що цей білявчик забуде про мене і ніколи не прийде.

А воно он як.

— Дивися, — він тицьнув папірцем мені в обличчя. На щастя, язички полум’я згасли, тож я могла не хвилюватися за свою тендітну шкіру.

— Ой, я щось без окулярів нічого не бачу… — протягнула невинно. — Зараз схожу, вони в мене там, — кивнула на двері, що вели на подвір’я.

— Ти гадаєш, я зовсім дурний? — спокійно, але жорстко озвався незваний гість, підхоплюючи договір. — Мерідіє.

Він назвав мене справжнім ім’ям.

Не тим, що я вигадала для цього світу. А єдиним, що пов’язувало мене з родиною… з минулим, яке я так старанно приховувала.

— Ігри давно скінчилися, — додав він тихіше. — Я не дозволю тобі уникнути відповідальності.

— Звідки?.. — прошепотіла я, відчуваючи липкий холод, що повільно пройшов хребтом, мов розряд струму. — Чому назвав мене так?

На його вустах зацвіла лукава посмішка.

— А хіба принцесу підводного королівства не так кличуть? — він зробив крок. — Чи ти, рибко, думала, ніби мені нічого про тебе невідомо? Марно. Недооцінювати того, з ким підписуєш договір — небачена дурість.

Мені нічого не лишалося, як вдатися до чергової брехні.

— Вперше чую про цю… як ти там казав… Мару? Меридіану? — навмисно перекрутила ім’я. — Ти, певно, сплутав мене з кимось. Але нічого, у тебе є шанс усе виправити.

Не чекаючи відповіді, я зробила крок до дверей.

— Не так швидко.

Він зник — і в ту ж мить з’явився переді мною, загороджуючи шлях.

— Припини гратися, — у ніжно-блакитних, майже волошкових очах спалахнув небезпечний блиск. — Поговоримо по-дорослому.

Я відчула в його голосі попередження… але не злякалася.

Ніколи не була з лякливих.

— У мене справи, — процідила крізь зуби й рушила вперед, штовхнувши нахабу плечем.

І здавалося б — ось вона, свобода. До дверей рукою подати.

Але ж ні.

Фантом рішуче схопив мене за лікоть і різко притягнув до себе, мов річ.

Наші очі зустрілися.

Я навіть не подумала відвернутися. Бо це означало б програти.

Його погляд обпікав. У ньому вирувала ціла буря — від праведного гніву до чогось дивного… теплого. Золотавого.

Чи це мені здалося?

Можливо, то просто сонячний промінь, що увірвався до кімнати й упав на його обличчя, пом’якшуючи риси.

— Відпусти, — кинула з викликом. — Інакше я за себе не відповідаю.

— І що ти зробиш, рибко? — його обличчя наблизилося до мого. — Гадаєш, вистачить сили боротися з демоном, у чиїх жилах тече кров богині?

Він натякнув на свою матір.

І, схоже, більше не боявся цього.

— Ти не приховуєш… — я ковтнула повітря, якого раптово стало замало. — Не приховуєш, ким є.

— Не від тебе, — тихо відповів він. — Але зараз не про це.

Його пальці стиснули мій лікоть трохи сильніше.

— Мені потрібна твоя допомога. І ти зробиш усе, що я накажу.

Самовпевненості цьому білявчику не бракувало.

Але я не збиралася здаватись.

Якщо він знав правду про моє походження… то мав би здогадатися, які сили нуртують у мені.

І що я — не та, кого можна змусити коритися.