Розділ 6.

Владислава

Дві з половиною години тому куранти відбили належні дванадцять разів та сповістили увесь світ про настання Нового року, а салюти та феєрверки за вікном тільки-но вщухли.  

Стіл, що був вщент заставлений салатами, овочами, сирами, духмяною качкою з картоплею, практично спорожнілий. Не лишилось навіть бутербродів з ікрою, які так старанно для мене готував Денис.

Майже чотири години поспіль я сиджу з Денисом та галасливою родиною його старшого брата у квартирі, але розслабитись так і не вдається.

Навіть розмовна настільна гра з інтернет-мемами¹ не допомагає до кінця відпустити усі страхи. (¹ Інтернет-мем — інформація, подана у вигляді картинки та тесту, як правило, дотепна та іронічна, спонтанно набуває популярності, поширюючись в Інтернеті за допомогою соціальних мереж, форумів, блогів, месенджерів тощо)

Коли у грі лунають питання про стосунки, я з потрійною старанністю змушую себе сміятися, чуючи відповідь інших гравців, бо під ребрами нещадно ниє. Від почуття самотності. Від зніяковілості та сорому.

Так сталося, що в мене немає ані низки колишніх, ані досвіду серйозних стосунків. Навіть нашу історію з Денисом складно додати у цей список, бо ми були разом лише кілька місяців. Звичне студентське життя теж пройшло повз мене. Альма-матер я бачила або два, або три рази на рік, коли приходила на заочні сесії чи перескладала іспити. Я жила з батьком, намагалася підробляти, беручи участь у різних акціях, роздаванні буклетів чи листівок, торгувала мережевою косметикою.

Поки мої однолітки пізнавали життя в гуртожитку, зустрічали першу закоханість, ходили на дискотеки до ранку, я намагалася усіляко допомагати рідному батькові.

У, здавалося б, легкій грі, через брак досвіду мені доводиться постійно пропускати хід та пити штрафну склянку соку. Аби замінити міцний напій на фруктовий нектар, уникнути запитань щодо «відокремленості» від сп’янілої компанії та не викривати власну вагітність, довелось також навигадувати нісенітниць про нещодавно виявлену непереносимість етанолу.

Час від часу нашу гру перериває примхливий плач Соні. Яна щоразу просить вибачення та пояснює, що мала трохи перезбуджена через зміни в режимі та довгу дорогу. Дитині давно пора б спати, але через впертість та бажання бути разом з усіма, Соня дотепер пручається будь-якому вкладанню.

Олег та Денис по черзі катають пустунку на плечах, розважають смішними кривляннями  та співають дитячі пісні. Тимур — старший син Олега та Яни, на відміну від молодшої сестри поводиться тихіше за мишу. Він повністю поглинений якоюсь футбольною грою на планшеті. Про свою присутність хлопець нагадує лише зрідка раптовими вигуками «єс», «нарешті», «о ні, дідько-о», залежно від того, як вдало проходить черговий рівень.

Подеколи я повертаюсь думками до слів Яни про Дениса та його залежності від Олександри.

«Я гадала, що він ніколи її не відпустить» — прокручую це речення на повторі. Невже у Дениса аж настільки сильний потяг до Олександри? Це залежність? Чи навпаки велике, але заборонене кохання?

Від нервової напруги в мене посилюється нудота, тому тікаю до ванної кімнати. Підставляю вологі долоні під холодну воду, заплющую очі та повільно повторюю дихальні вправи, які бачила в інтернеті. На превеликий жаль, саме сьогодні вони мені взагалі не допомагають.

Нудота щосекунди посилюється.

Легкий стукіт змушує підстрибнути на місці.

— З тобою все добре? — крізь зачинені двері стурбовано цікавиться Денис.

— Так-так, все гаразд. Я вже виходжу.

Вичавлюю з тюбика, що стоїть на відкритій полиці, трохи зубної пасти на палець та мажу нею ясна. Охолоджувальний ефект ментолу трохи притуплює неприємні спазми у шлунку.

Повертаюся за стіл та продовжую грати разом з усіма.

Коли Денис із братом йдуть вкладати малечу спати, ми з Яною переміщуємось на кухню.

Білява дружина генерального директора агентства з широкою посмішкою на обличчі, швидко засукавши рукави кремового джемпера, без зайвих слів береться за миття брудного посуду. Без гумових рукавичок та не переймаючись за коштовні обручки на пальцях.

Опісля весь чистий посуд переходить до мене, щоб я насухо його протерла рушником.

Ми мило розмовляємо про всяке, часто перескакуючи з теми на тему. Саме так, я дізнаюся про незвичайний перебіг стосунків Яни зі старшим Тітовим, які колись отримали паузу на довгих вісім років.

— За жодних обставин, раптом таке станеться… Тьху-тьху, — Яна озирається навкруги в пошуках шматка натурального дерева, стукає по ньому кулаком тричі. — Я взагалі не забобонна, але іноді краще перестрахуватися. — Вона підморгує мені та трохи винувато всміхається. — Запам'ятай, Владо, на все життя — ні за що не можна приховувати від чоловіка його дитину.

Велика пласка тарілка мало не вислизає з моїх рук. Мої брови підскакують до стелі.

Вона знає? Але як? Звідки? Як вона змогла дізнатися? Невже звернула увагу, що я не проковтнула ані краплі спиртного?

Дякувати богу, що я розпустила волосся, через них не так помітні мої вуха, які стали яскраво червоними.