Розділ 6.

Владислава.

Ми з Денисом ось уже четверту годину сидимо за святковим столом разом із галасливим сімейством Тітова-старшого.

Близько двох з половиною годин тому куранти відбили належні їм дванадцять разів. Салюти за вікном нарешті вщухли. Новорічні салати, нарізки м'ясні та овочеві, духмяна картопля практично з'їдені. Від бутербродів з ікрою, які так старанно готував Денис без моєї допомоги, взагалі лишилася лише порожня тарілка на столі.

Ніяк не можу розслабитись. Навіть розмовна настільна гра з інтернет-мемами¹ не допомагає до кінця відволіктись від напруги. (¹Інтернет-мем — інформація, подана у вигляді картинки та тесту, як правило, дотепна та іронічна, спонтанно набуває популярності, поширюючись в Інтернеті за допомогою соціальних мереж, форумів, блогів, месенджерів тощо)

Коли у грі звучать питання на тему стосунків, я з потрійною старанністю змушую себе сміятися, чуючи відповідь інших гравців. Навіть якщо під ребрами нещадно ниє від самотності.

Так повелося, що в мене немає низки колишніх коханців, немає досвіду серйозних стосунків. Навіть нашу історію з Денисом складно приписати сюди, бо ми разом були лише кілька місяців.

Типове життя студента також пройшло повз мене. Свою Альма-матер я бачила або два, або три рази на рік, на заочних сесіях чи перескладаннях іспитів. Я тоді жила з батьком, намагалася підробляти, беручи участь у різних акціях, роздавала листівки, торгувала мережевою косметикою. Поки мої однолітки пізнавали, що таке життя в гуртожитку, отримували свої перші закоханості, ходили на дискотеки до самого ранку, я намагалася допомагати рідному батькові.

Загалом, граючи в цю гру я не можу похвалитися якимись кумедними історіями з особистого життя, бо її в мене донедавна взагалі не було. Доводиться пити фруктовий сік, пропускаючи щоразу хід. Що теж ніяк не клеїться із загальною атмосферою святкового столу. Доводиться брехати, що в мене нестерпність напоїв із підвищеним градусом.

Іноді гру перериває примхливий плач маленької Соні. Яна часто просити вибачення в нас, пояснюючи, що мала дитина просто втомилася після довгої дороги. Її організм дуже хоче спати, але через впертий характер і жагу бути з усіма дорослими в кімнаті Соня наполегливо пручається вкладанню.

Олег та Денис по черзі катають пустунку на плечах, розважають смішними пиками та співають для дівчинки дитячі пісні. Тимур — старший син Олега та Яни, на відміну від сестри поводиться тихіше за воду. Він повністю поглинений якоюсь футбольною грою на планшеті. Лише зрідка хлопець нагадує про свою присутність галасливими вигуками «єс», «нарешті», «дідько-о», залежно від вдалості голів, що забиває гравець.

Я подумки повертаюсь до минулого року та згадую слова Яни про Олександру. «Я вважала, він ніколи її не відпустить». Прокручую це речення на різні боки. Можливо у Дениса дуже сильний потяг до Олександри? Або у них якісь залежні стосунки? Чи навпаки там велике, але заборонене кохання?

Спазми від нервової напруги посилюють мою нудоту. Я тікаю до ванної кімнати. Підставляю вологі долоні під холодну воду. Заплющую очі й повільно повторюю дихальні вправи, які бачила в інтернеті. Але сьогодні, на превеликий жаль, вони мені не допомагають. Нудота лише посилюється.

Легкий стукіт у двері змушують мене підстрибнути на місці.

— З тобою все гаразд, Владо? — стурбованим голосом цікавиться Денис крізь зачинені двері.

— Так, так. Все в порядку. Я вже виходжу.

Видавлюю трохи господарської зубної пасти на палець та мажу ясна. Ментоловий охолоджувальний ефект у роті трохи притуплює неприємні відчуття у шлунку.

Повертаюся за стіл, й ми продовжуємо грати.

Коли Денис із братом йдуть укладати малечу спати, ми з Яною переміщуємось на кухню. Білява дружина генерального директора агентства з широкою посмішкою на обличчі, швидко засукавши рукави кремового джемпера, без зайвих слів береться за миття брудного посуду. Без гумових рукавичок та не переймаючись за коштовні обручки на пальцях. Після білявки весь чистий посуд переходить до мене, я витираю насухо його рушником.

Ми мило розмовляємо про всяке різне, часто перескакуючи на різні жіночі теми. Якоїсь миті Яна торкається теми їхніх незвичайних стосунків з Олегом Юрійовичем, яка одного разу отримала паузу на довгих вісім років.

— За жодних обставин, якщо раптом таке станеться (тьху, тьху), — Яна озирається на всі боки в пошуках шматка натурального дерева. Стукає по ньому кулаком тричі. — Я взагалі не забобонна, але іноді краще перестрахуватися. — Вона підморгує мені та трохи винувато посміхається. — Отож, запам'ятай, Владо, на все життя. Ні за що не можна приховувати від чоловіка його дитину.

Я мало не кидаю велику плоску тарілку з рук на підлогу. Мої брови здіймаються вгору.

Вона знає? Але як? Звідки? Як вона могла дізнатися? Звернула увагу на те, що я цього вечора не проковтнула ані краплі спиртного?

Добре, що я розпустила волосся та мої вуха, що червоніють в цю хвилину, не видно нікому. Ховаю зніяковілий розгублений погляд за порцеляновим посудом. Тру кристально чисту тарілку з потрійною силою. Удаю ніби я знайшла пляму, яку губка з мийним засобом випадково не відмила.

— До біса оті всі переконання «я сама все зможу». Надриваєш спину гойдаючи малечу, не спиш ночами через дитячі крики, працюєш у три зміни… А за кілька років все одно бачиш як маленькій людині не вистачає рідного тата. І нічого не поробиш з тим. Як би тебе не плескали рідні по плечу, як би не підтримували та не казали, що ти — молодець, все одно потім почуватимешся винною. Тато є тато для дитини. Його, як і маму, замінити неможливо.