Розділ 2.

Владислава.

— Доброго ранку! — радісно вітаюсь я з колегою, ледве зайшовши до кабінету.

— Ш-ш-ш, — Алла жестом просить бути трохи тихіше.

Судячи з її сіруватого кольору обличчя та припухлих повік, вона була на святі ще довго. На білявці сьогодні практично немає макіяжу, а замість ідеальної зачіски — поспіхом зібраний пучок на потилиці.

— Я так розумію, — понизивши голос майже до шепотіння, я цікавлюся подіями минулого вечора. — Після того, як я покинула вечірку, ви гуляли мов востаннє?

Ховаю зимовий пуховик у шафу та вмикаю робочий комп'ютер. Алла тим часом сидить на місці, дивлячись в одну точку. Спостерігаючи за тим, як повільно рухаються її повіки, я розумію, що білявка відчайдушно бореться зі сном.

Їй необхідно багато міцної кави. Та не завадив би масаж.

Вмикаю електрочайник та йду до колеги. Стаю в неї за спиною, прикладаю долоні до її скронь та повільно, майже не натискаючи, починаю виводити пальцями знак нескінченності по шкірі.

— Ммм, — стогне від полегшення колега, прикривши повіки. — Це просто неймовірно, Владо. Ти — моя рятівниця!  Хто тебе навчив так робити? Боже, так легко у голові одразу.

— Моя мама завжди таке робила, коли в неї боліла голова.

— Передай мамі від мене величезне «дякую».

Слова Алли проходять гірким ознобом по плечах. Я обов'язково передала б всі побажання мамі, якби могла.

— Вона померла багато років тому.

— Ох, люба, — Алла розплющує очі, випрямляє спину та обертається. Бере мене за руку та стискає її на знак жалю. — Пробач. Я не знала.

Спогади про маму завжди викликають у моїй душі гіркоту та смуток. Одразу на очах з'являються сльози. Підіймаю підборіддя до стелі та навмисно дивлюся на яскраву лампу. Швидко кліпаю. Повільно роблю видих.

Мені не можна засмучуватися. А ще не можна хвилюватись. Це може  зашкодити нормальному розвитку вагітності.

— Все добре.

Я через силу розтягую посмішку на обличчі та йду розливати воду, що закипіла, по чашках. Потрібно відволіктися на якусь нейтральну тему.

— То що там із корпоративом? — ставлю перед колегою великий кухоль із чорною кавою, до себе ж на стіл відношу чашку із ягідним чаєм. — Було весело в кінці?

— Владо, не нагадуй, благаю! — змучено стогне Алла. — Чого там тільки не було, поки ми не розійшлися всі: і танцювали до зламаних підборів, і обіймалися з керівництвом. Навіть спостерігали, як прибиральниця Тетяна Вікторівна сіла на шпагат. — білявка робить жадібний ковток кави та миттєво кривиться.

Дідько! Здається, я забула додати до її кави підсолоджувач.

Колега показує мені грізний кулак та з веселою усмішкою тягнеться до цукорниці.

— А ще ж усі були з мобільними телефонами. Як починаю думати, що там за відео могли відзняти, одразу погано стає. Сподіваюся, я не стану зіркою робочих чатів.

— Дякувати богові, ніхто не обурився моєї втечі.

— Окрім ведучого. Ви з Тітовим змусили того хлопця попітніти. Він був шокований та  переляканий. Не встигли два капітани представитися, як одразу ж втекли. Хлопець десь хвилин десять ще знервовано жартував про всякі нісенітниці, намагаючись викрутитися.

— Гадаю, що Денис Юрійович швидко виправив ситуацію. Однією посмішкою змусив усіх присутніх жінок дивитися тільки на нього.

— Ні. Бос, як і ти, зник зі сцени та більше не повертався. Принаймні я його в залі не бачила.

— Не повернувся? — необережним ковтком обпалюю собі нижню губу та язик. Неприємні відчуття на шкірі переплітаються із розгубленістю за Дениса. — А куди він дівся? Наша розмова тривала не більше десяти хвилин.

— Якби ж я знала, Владо. — Алла розводить руками, а потім пропонує мені цукерку. — Ви вдвох кудись зникли, а мені та його заступнику довелося віддуватися в конкурсі. Я ледве сукню не порвала з тими танцями. Добре хоч не задарма стрибала. Жінки перемогли. І мені, як капітанові, дістався приз – вечір відпочинку в СПА-салоні. Це те, що треба з нашою роботою. Поплавати в басейні, посидіти в сауні та натертись маслами.

Алла ще довго розповідає про те, як гарно проведе час, використовуючи призовий купон на вихідних. Я намагаюся підтримувати розмову рідкими вставками, але раз у раз подумки відпливаю назад до Тітова.

Де він провів святковий вечір? Навіщо з'явився на корпоратив, якщо зрештою провів у залі всього пару хвилин?

Але найбільше бентежне питання я відганяю від себе палицями. Не хочу знову гадати про те, де бос пропадав чортів останній місяць? Зрозуміло, що офіційна версія про відрядження — це просте прикриття, щоб допитливі люди не цікавилися ним.

Думки немов бджоли літають у голові. Гудять та дзижчать весь робочий день. Не можу зосередитися на цифрах, не можу внести до програми належні надбавки співробітникам. Увесь час плутаю прізвища.

Добре, що Галина Сергіївна взяла відгул, та можна попрацювати сьогодні на пів сили.

Рівно о чотирнадцятій годині мій шлунок видає жалібний стогін. Таким чином він останнім часом сигналізує про те, що терміново треба підкріпитися. Крихітному життю, що росте всередині мене, потрібні поживні елементи та вітаміни. А з булочок та цукерок їх навряд чи дістанеш.