Розділ 1.

Владислава.

— Я все ж даремно прийшла на корпоративне свято, Алло. Моя слабкість мене вбиває.

Мама часто повторювала, що очі людини завжди видають усю правду. Тому, щоб колега не викрила моєї брехні, я сором'язливо ховаю погляд під стіл. Витираю спітнілі долоні об серветку, що лежить на колінах. Стискаю пальці на ногах. Ніс страшенно свербить.

Я не вмію брехати. На мою думку, краще сказати людині гірку правду, аніж постійно вигадувати всілякі нісенітниці.

Насправді я дуже хочу лишитися тут та разом із рештою колег, провести добре час на такому масштабному заході. Але токсикоз, що раптово проявився цього ранку, змушує змінити усі плани.

Про мою вагітність досі ніхто не знає. Лише лікар-гінеколог із приватної клініки. Вона порадила мені дочекатися дванадцяти тижнів, стати на облік у жіночій консультації за місцем проживання та вже тоді повідомляти про вагітність в агентстві. 

Виявляється, є чималий відсоток безсоромних роботодавців, які швидко звільняють вагітних дівчат, аби потім не оформлювати їм декретну відпустку.

Сьогодні будь-який аромат, який зустрічається з моїм носом, є потенційним подразником внутрішніх рецепторів та підсилювачем неприємних спазмів у шлунку.

Вагітний стан щодня підкидає мені нові сюрпризи: то груди стали болючими, то нюх став як у прикордонного пса. Але є і плюси. Шкіра на обличчі стала чистішою, зникли різні дрібні висипання на лобі та перестали лущитися на холоді щоки.

Алла нахиляється до мене, я ледве встигаю затамувати подих. Цього вечора її парфуми, знайомі моєму носу вже не один місяць, стали надзвичайно задушливими та надто солодкими.

— Я, мабуть, зараз викличу таксі та поїду додому.

— Владо, ти пропустиш найцікавіше. Пам'ятаєш, я тобі розповідала, як поводиться на святах наш головний бухгалтер? Тож дивися, — колега киває через стіл, — вона вже готується.

Галина Сергіївна смикає за руку керівника юридичного відділу, що сидить поруч, та щось шепоче йому на вухо. Чоловік років п'ятдесяти дзвінко сміється і підморгує у відповідь. Вони встають із-за столу та прямують до сцени.

— Який це конкурс за рахунком? — питаю я в Алли, коли завершується чергове веселе змагання серед співробітників.

Так багато я ще ніколи не сміялася. Тягнуся за склянкою води, аби змочити пересохле горло.

Колега мала рацію. Якби я поїхала додому, то не побачила б на власні очі як спритно глава нашої бухгалтерії обганяє молодих співробітниць у конкурсі з поїдання мандаринів. Не чула б як суворий голова IT-відділу розповідає дорослі анекдоти та як секретарка Олена співає веселу пісню під фонограму.

Алла невиразно знизує плечима та переводить погляд на сцену. Там знову чарівний ведучий закликає усіх брати участь у розвагах.

— Ходімо й повеселимося? А то сидимо з тобою, як ті старі бабусі на лавці та не рухаємося. Може який цінний приз ще й вдасться виграти.

Трохи поміркувавши, я погоджуюсь з колегою. Ми удвох крокуємо до сцени. Галина Сергіївна бажає нам успіхів.

Ведучий усіх охочих ділить на дві команди: жінки проти чоловіків.

— Тепер, шановні учасники, вам треба вибрати собі капітанів.

Хтось штовхає мене в спину, я за інерцією роблю крок уперед. Обертаюся, щоб з'ясувати, кому я завадила. В цей час ведучий підходить до мене та простягає мікрофон:

— Як вас звати?

Здивовано переводжу погляд з дівчат на ведучого.

— Влада, — тихо кажу я.

— Що ж Владо, вітаю! – голосно вимовляє ведучий та тягне мене до центру сцени. - Сьогодні ви очолюєте жіночу команду. З вашою допомогою їм потрібно буде обійти команду ось цих парубків.

Глядачі в залі жваво ляскають долонями. Я в паніці оглядаюся та гадаю, що зараз потрібно буде робити.

Прокручую в голові всі рухи, які пам'ятаю з популярних відеороликів. Сподіваюся на те, що мені вистачить сил та азарту, аби пережити цей конкурс.

— А тепер дізнаймося, хто ж очолить команду суперників. Отже, чоловіки, ви обрали капітана для танцювального змагання?

Представники сильної половини людства переглядаються один на одного та мнуться на місці. Ніхто не рветься очолювати команду. Та на відміну від дівчат, ніхто також не ризикує виштовхнути сусіда вперед, оскільки серед учасників є й керівники відділів, директори філій та суворі юристи.

— Капітаном буду я! — лунає чоловічий голос з колонок.

Всі обертаються до куліс. Лише я стою та не ворушуся.

Мене скувало невидимими ланцюгами. Паралізувало голосовим транквілізатором. Я не чула цей баритон понад місяць, не бачила чоловіка приблизно стільки ж.

Зажмурююсь та стискаю пальці в кулаки. Повільно тягну повітря ротом, неквапно рахую до десяти.

На видиху відкриваю повіки та миттєво потрапляю у горіховий вир Дениса. Він стоїть за кілька метрів та не зводить з мене очей. На ньому темно-синій святковий костюм-трійка та біла сорочка. Комір як зазвичай розстебнутий на два ґудзики, краватка відсутня. На зап'ясті поблискує дорогий годинник. Одна рука схована в кишеню штанів, в іншій — чоловік тримає мікрофон.