15. Нові знайомі

Сніжана

У домі пахло свіжою випічкою та чимось затишним, що могло бути лише сумішшю м’яти, печених яблук і старовинного дерева, яке вміє зберігати тепло. Сніжана поквапилася —  за весь час перебування тут вона навчилася: Таїсія Дмитрівна — рання пташка. І кухня — її царство.

— А Фелікс буде снідати? — поцікавилася Сніжана, не побачивши  господаря будинку, хоча зазвичай у цей час він збирався на роботу. 

— Поїхав у відрядження, — сказала бабуся Фелікса, не озираючись. У фартусі з вишивкою й зав’язаною на потилиці хустинкою вона скидалась на героїню старого фільму. —  О п’ятій ранку подався з дому, сказав, що два дні його не буде. Допоможеш мені з пирогом, бо сама не встигну.

Сніжана була здивована. Звечора Фелікс нічого не казав про майбутню поїздку. 

— У нього щось трапилось? Чи це якось пов’язано з приїздом ваших родичів? — раптом сяйнуло їй. 

 — Вони з сестрою посварені, — неохоче промовила старенька. — Але думаю, лише через те, щоб її не бачити, він би не поїхав… Мабуть, просто так співпало…

Сніжана хотіла поцікавитись, що сталося, чому Фелікс із Кароліною посварилися, але її інтуїція підказала — це приватна територія, не варто надто заглиблюватися в неї…

— Кароліна любить пироги з капустою? —  перевела розмову на інше Сніжана, підкочуючи рукави.

— Вона любить усе, що нагадує їй про дитинство, — відповіла Таїсія Дмитрівна. — Хоч іноді прикидається, ніби виросла в Парижі, а не в нас на Журавлиній.

Вони працювали мовчки — у злагоді, в якій слова зайві. Сніжана замішувала тісто, Таїсія Дмитрівна швидко шинкувала капусту з яйцем. За вікном злегка мрячило, а десь далеко гавкали собаки.

— А Юра який? — спитала Сніжана, ламаючи тишу.

— Вихований. Чемний. Але трохи занудний, — сказала бабуся, не приховуючи усмішки. — Увесь у Кароліну. Всі правильні слова знає, але з душею у нього… як із старою шафою — все на полицях, і все зачинено.

До обіду дім змінився: столи були застелені вишитими скатертинами, посуд блищав, а на полицях з’явилися невеличкі букети свіжих ірисів, які Сніжана зрізала на клумбі під дощем.

І саме тоді за вікном почулося знайоме ревіння двигуна.

— Ось і вони, — сказала Таїсія Дмитрівна й витерла руки об рушника. — Готуйся, , зараз буде вистава.

Сірий кросовер зупинився біля ґанку з легким ривком. Кароліна вийшла першою — висока, струнка, у світлому пальті, з ідеально укладеним волоссям і ледь помітною косметикою. Здавалося, дощ оминав її, як магнітне поле.

— Ба, ти навіть не попередила, що тут буде гостя, — промовила вона, коли помітила Сніжану. Її погляд ковзнув дівчиною від маківки до п’ят, ніби вона зважувала не тільки зовнішність, а й сам факт її існування.

— Це Сніжана, племінниця Макса —  відповіла Таїсія Дмитрівна, обіймаючи онуку. — Вона зараз у нас. Допомагає мені. 

— А, Макса… — промовила Кароліна, не додаючи нічого. Але її погляд затримався на обличчі Сніжани довше, ніж дівчині хотілось би. 

Юра на фоні владної матері наче трохи губився. Хоча він не виглядав таким “ботаніком”, яким його уявила Сніжана, дізнавщись, що племігнник Фелікса  працює в IT. Коротко стрижене темне волосся, окуляри в тонкій оправі, чорна куртка — все було бездоганно. Він чемно кивнув, зустрівшись поглядом зі Сніжаною.

— Доброго дня, — сказав тихо. — Мене звати Юрій.

— Сніжана, — відповіла вона,ледь усміхнувшись і радіючи тому, як Юра відкрито замилувався нею. 

— Заходьте, — мовила Таїсія Дмитрівна, — стіл уже накритий. Чим довше ви на дощі, тим менше пирога залишиться.

Кароліна усміхнулася — світсько, трохи втомлено, але без іронії.

— Ну, тоді ми біжимо, поки гаряче. Скучила за твоїми смаколиками.

Та коли всі заходили до будинку, Сніжана знову зловила на собі її пильний погляд. Подумала: “Тепер варто бути насторожі…”

 Юрій

— Де ви навчалися, Юрію? — просте невимушене питання, звичне в високосвітський залах.

Та він смикнувся, ніби хтось приєднав оголені дроти до металевої ніжки його стільця. Поправив окуляри, кілька разів мигнув — засоромлено, ніби так і годиться. Звісно, він же лише забитий “ботанік”!

— Я… Ем… Ну… Спочатку курси, потім… Потім два семестри в інституті в Одесі…

Матір поруч звично торкнулася його руки, ніби підбадьорюючи. Принаймні, так мало би здатися цій дівчині, що сиділа навпроти нього і мило посміхалася одними губами, елегантно склавши прибори на тарілці.

— Ой, а Сніжаночка теж навчалася в Одесі! — сонячно посміхнулася прабабуся, підкладаючи в тарілку Юрі “добавочки”, як і годиться порядній старенькій, єдиною втіхою якої є відгодовування любого правнучка до стану Колобка-переростка.

Найбільше Юрі хотілося розреготатися на весь голос, зняти ці дурнуваті окуляри з подвійною діоптрією, які не лише виглядали, як справжні, а й цілком по-справжньому викривляли риси обличчя — якраз, аби справді слабкі зором люди впевнено підтвердили, що в бідолашного ботана повні мінус шість на обидва ока, та пояснити цій фіфочці, що її викрито. Давно і бесповоротно. Але він старанно відігравав свою роль, колупаючись в тарілці і ніяковіючи від кожного слова, що до нього промовляла красуня навпроти.

Якби зараз його побачили викладачі з Академії — поставили б автоматом усі заліки до кінця навчання. Ну, хіба, можливо, крім усіх фізичних дисциплін, там доведеться попітніти. А фізико-математичні він уже й так здав екстерном… Як же Юра грав! Десь далеко театральний за ним ридав уголос і благав змінити кадетську форму на сценічний грим…

Вони, звісно, ризикували страшенно. Сніжана, чи як її там, могла його впізнати. Шанс був мінімальний, вона рідко з ним танцювала, врешті, він на два роки за неї старший, і надавала перевагу чорнявому красеню Владиславу. Юру вона не помічала в ті рідкісні зустрічі з ним на паркеті. Але бабуня наполягала на окулярах, про всяк випадок.

Матір вже давно змирилася із певними дивацтвами сина. Вона розуміла, ким він буде, як і те, що вона усе життя вдаватиме, що він — не зовсім він. Їй легше було називати усі ці нюанси “дивацтвами” і дивитися на них саме під таким кутом зору. Юрі її було шкода, але він пишався нею без меж. Не кожна витримала би, коли її син обрав ризикований шлях таємного впливу на світ. А його мама нічого, трималася, пишалася ним навіть. Мовчки, але пишалася.