9. Дівочі розмови

Сніжана

Вона втомилася усміхатися. Заболіли всі м’язи на обличчі. Найбільше хотілося піти зараз до спальні, лягти в ліжко і заплющити очі. Всі ці люди здавалися їй фальшивими, нещирими. Немов їхні гроші забрали у них головне — радість життя. Вони не вміли радіти просто так. Її дядько з тіткою теж не вміли цього. А от батьки — уміли. Втім, вона вже так погано пам’ятала їх, що не відрізняла, де якісь реальні події, а де те, що було плодом її бурхливої дитячої уяви. 

 — Ні, Феліксе, — сказала Таїсія Дмитрівна, і важко почала підводитися зі стільця. — Я не хочу, щоб ти вводив мене в оману. Якщо тобі легше самому, то так і буде. Деякі люди створені для самотності. Можливо, Господь Бог щось наплутав, і їхня “половинка” ще не народилася, або вже застара для них… Сніжано, дитинко, проведеш мене до моєї кімнати? Щось ноги крутить, певно, буде дощ…

 — Давай я допоможу, — почав підводитись Фелікс, та бабуся махнула на нього рукою. 

 — Сидіть, балакайте про своє, чоловіче, а ми, дівчатка, посекретничаємо про дівоче, — Таїсія Дмитрівна лукаво усміхнулася, і на мить крізь сухеньке зморщене обличчя немов проступили риси молодої жінки, якою вона була років п’ятдесят тому. 

Сніжана взяла її під руку, і вони пішли нагору. Дівчина ступала дуже повільно, їй було страшно, що якийсь її необережний рух завдасть старенькій болю. Але та виглядала розслабленою і щасливою . 

 — А в тебе є хлопець, люба? — запитала вона на середині сходів. 

Сніжана похитала головою:

 — Немає. 

 — Як у такої гарної дівчини немає кавалера? — здивувалася Таїсія Дмитрівна. 

 — Не знаю, можливо, я надто перебірлива, —  ледь усміхнулася Сніжана.  Вона якось невчасно пригадала всі ті тренінги, які проводили для них в академії. Раз на місяць дівчатам влаштовували бал. А поскільки бал передбачає танці в парі, то потрібні були чоловіки. І в академію цього дня приходили курсанти з військового училища. Лише для того, щоб потанцювати з дівчатами. Ніяких побачень, жодних розмов, крім світських бесід за чашкою чаю. 

Схоже тих хлопців муштрували не згірше, ніж їх. Бо жоден з них не порушив правил, всі були однаково ввічливі, елегантні, як англійські лорди, і трохи загадкові. 

Один із тих курсантів, чорнявий, з сірими очима і витонченим профілем, запрошував її на танець найчастіше. Його звали Влад, оце й усе, що вона про нього знала. Вони говорили про музику, кіно, погоду, і ніколи  — про себе. 

“Чому ми не обмінялися адресами, телефонами?”

Їхні телефони лежали у старшої виховательки, і дівчата отримували їх лише, щоб поспілкуватися з рідними ( у присутності тієї ж виховательки). Цікаво, чи курсанти так само здавали телефони якомусь своєму черговому офіцеру? Тотальний контроль не давав жодної лазівки для особистого життя. У них все було на виду, все на відкритій долоні. Добре це чи погано? Принаймні, вони не наробили дурниць. Всі дурниці перенеслися на життя після випускного балу…

 — А я от запросила погостювати на вихідні свою доньку, Феліксову сестру. З чоловіком і сином. Юрчик, він твій ровесник. Йому двадцять. Дуже толковий хлопець, айтішник. Може, у вас щось вийде? Я б хотіла, щоб ти стала не просто нашою гостею, а й родичкою…

Сніжана на мить заплющила очі. В неї боліла голова. Хотілося крикнути, зірватись. У цьому клятому житті кожен намагався вирішити за неї, як їй жити. І ніхто не спитав, чого хоче вона сама. 

 — Буду рада з ним познайомитися, — відповіла вона, і губи самі собою склалися у привітну усмішку…

***

Музика лилася звідкись з-під стелі, урочиста і мелодійна, велична, як і величезна, прикрашена квітами, зала Академії. І така ж вишукано-холодна, ніби айсберг, що виблискував посеред важких, темних хвиль океану. Сніжані здавалося, що вона теж схожа на айсберг в своїй світло-блакитній, майже білій, сукні, що стелилася за нею, ніби морська піна у фарватері крижаної брили. Це відчуття лише посилювалося, коли вона ступала ногами у золотавих бальних туфельках по чітких квадратах полірованої до дзеркального блиску плитки кольору морської хвилі.

Сніжана пливла над підлогою в міцних, надійних обіймах юнака, що притримував її долоню затягнутою в білосніжну рукавичку рукою. Його темна парадна форма виблискувала латунню гудзиків, шовком нашивок і благородством дорогої тканини, що так вигідно підкреслювала стать і зріст юного курсанта з витонченим профілем, що краще пасував би на рекламних банерах якогось модного дому, а не на військовій площі.

Його звали Влад, і він був схожий чи то на модель, чи то на актора якогось суперпопулярного молодіжного серіалу. Чорне, ніби вороняче крило, волосся і сірі, як грозове небо, очі, що уважно вивчали усе, що його оточувало. Високий — Сніжана зі своїми двадцятисантиметровими каблуками ледь сягала потилицею його підборіддя — і стрункий, він був ніби магнітом для дівочих поглядів. Але танцював лише із нею.

Звісно, етикет змушував його змінювати партнерок, але він запрошував її частіше, за інших. Саме її, і більше нікого. Лише з нею він танцював не один танець. Лише їй всміхався інакше: щиріше, світліше.

Лише коли він дивився на неї, його сірі очі ставали світлішими, ніби грозові хари на горизонті розсіювалися, пропускаючи тепле сонячне проміння. І він цього погляду серце Сніжани так солодко тьохкало, що аж крутилася голова.

Влад танцював так, ніби народився на паркеті, а танцювати навчився раніше, ніж говорити. В його надійних руках Сніжана відчувала себе вільною пташкою, що летить над морем, підхоплена стрімким вітром. Якби вона колись знайшла чарівну лампу, або вловила золоту рибку, що здатна виконати три бажання, то останнім бажанням було би танцювати з Владом завжди, і навіть за мить до смерті.

Подруги казали, що це минеться. Що це воно і є — те саме перше кохання, яке вважається найчистішим і найпрекраснішим почуттям. Сніжана знала, що. скоріше за все, так воно і є. вона закохалася в його сірі очі і милу посмішку. Десь там, в нормальному світі, вони би говорили не про погоду чи прекрасну залу, відточуючи одне на одному майстерність маніпуляції. Вони би говорили про щось інше, значуще для них обох. Про що там говорять підлітки в шістнадцять? Кіно, музика, концерт улюбленого гурту? Можливо, вона би скаржилася йому на занадто сувору вчительку з хімії чи на двійку з математики, а він — на суворого батька чи набридливу молодшу сестру…