8. Сімейні таємниці

Сніжана

Чому вона так хвилювалась? Тільки тому, що це було її перше завдання? Чи тому, що Фелікс був добрим до неї, і в його очах був смуток, коли він говорив про її матір? Невже може так прикидатися той, хто реально винен в смерті людини, яку кохав? Йому варто було б мовчати про неї, ніколи не згадувати… Щось тут не сходилося, щось муляло, як камінчик, котрий потрапив у взуття. А перевзуватися і викидати той камінчик, точніше проводити детальний аналіз усього, що відбувалося, в неї не було часу. 

“Імпровізація — це найкращий план”, — так говорила пані Стефа. Що ж, доведеться імпровізувати. От лише б серце не калатало так шалено в грудях і від його дотиків мурашки не розбігалися б по всьому тілу…

Коли повернулася до нього спиною, напівоголеною до чорного шовкового бюстгальтера, була готова до всього. Напружена, як струна, всередині все тремтіло. Але він всього лише обережно потягнув угору застібку і, коли сукня набула пристойного вигляду, сказав:

 — Ходімо, не треба змушувати їх чекати…

Вона в цю мить відчула полегшення, але десь на його дні бриніла нотка розчарування. Не хотіла зізнаватися навіть самій собі, що їй хотілося, аби його руки знову легенько торкнулись її шкіри. Сніжана навіть на мить  замружилася, уявивши це відчуття. А коли розплющила очі, то побачила, що Фелікс стоїть уже біля сходів і чекає на неї. 

 — Вибачте, я трохи хвилююся… — пробурмотіла вона. 

 — Через Макса? Не варто, він хороша людина. І твій секрет йому відомий, — останні слова Фелікса змусили її внутрішньо здригнутися.

Насправді її секрет не був відомий нікому, окрім дядька і того таємничого замовника, якого вона ніколи не бачила.  Сніжана розуміла, що Фелікс має на увазі зовсім інше, і все одно якась дивна тривога поселилася в її душі після цих слів.

“Раптом він здогадався? Бісова каблучка! Це ж треба бути такою необачною…”

Але вона спускалася сходами, ніжно усміхаючись і виглядаючи цілковито спокійною.

Коли Фелікс відчинив двері їдальні і ввічливим жестом запросив її увійти, вона почула, як Макс легенько присвиснув. 

 — Як вам, дядечку? — їй захотілося трохи похуліганити. Поряд із бабусею було можна. Вона легенько обкрутилася навколо своєї осі, золотаві пасма затанцювали на чорній сукні. 

 — Як завжди, чудово, — сказав той. — Я завжди дивувався, звідки в тебе стільки аристократизму. Якщо врахувати, що твоя бабця доїла корів на фермі..

 — Максе, ще невідомо, ким були ваші далекі предки, — сказала бабуся, киваючи Сніжані на місце, поруч із собою.  — Може, вони були якимись дворянами, просто після революції все стало з ніг на голову. Певно в Сніжаночці дрімали гени її прапрапрабабусь…

Погляд Макса її трохи напружив. Він дивився на неї так, ніби роздягав очима. Може, треба було залишитися в тій світлій сукні, вона була менш спокуслива. Але Фелікс обрав цю, а вона вирішила слухатися його у всьому. 

Щоб залишитися в цьому домі і  виконати поставлене перед нею завдання, вона мала бути покірною. І досі все йшло наче добре. Але поява “дядечка” її не радувала. Їй здавалося, що Макс от-от скаже, що вона зовсім не його племінниця, і тоді їй доведеться піти з цього дому. 

Але Макс  нічого такого не говорив. Він узяв пляшку просекко і відкупорив її, а потім почав розливати ігристий напій по келихах. Фелікс сів поруч із Сніжаною, бабуся була на чолі столу, а Макс опинився якраз навпроти Сніжани. 

Перший келих він простягнув господині дому, а другий їй. Потім собі з Феліксом. 

 — Я хочу випити за нашу гостю, — сказав Фелікс, піднявши свій келих.  — Сніжано, за тебе, щоб ти змогла визначитися з подальшим життєвим шляхом і стати щасливою!

“Щоб ти швидше згадала, хто ти і звідки, і вимелася з мого дому”, — подумки переклала Сніжана. 

 — Головне — знайти кохання, — проголосив Макс, підіймаючи свій келих. — Що ще хвилює молодих дівчат? Правда, Таїсіє Дмитрівно?

Він звертався до бабусі, а дивився при цьому на Сніжану. 

І під його уважним поглядом їй чомусь стало не по собі…

Фелікс

 — Максе, то ти вирішив свою племінницю працевлаштувати в Києві? — раптом запитала бабуся.

Це питання застало Макса зненацька. Бо ж вони з Феліксом не змовилися заздалегідь, що говорити про минуле Сніжани. Якось не спало їм на думку.

 — Е-е-е… можливо, — невпевнено сказав Макс. — Маю ще подумати над цим…

 — А що там думати? У вас же є в вашій компанії Тарас, він власник ресторану, хіба ні?

 — Але він одружений і має трьох дітей, — спробував віджартуватися Макс, та бабуся залишилась серйозною.

 — Всі ваші ровесники вже мають дітей, а дехто особливо швидкий — вже й онуків. Нема чого дивуватися. І Тарас нам потрібен не для матримоніальних цілей…

 — Що ще за матороно… номінальних… — Макс почухав потилицю.

— Це значить — пов’язаних із шлюбом чи подружнім життям, — сказала Сніжана, ледь усміхнувшись. При цьому на її правій щічці з’явилася дуже мила ямочка. 

 — Вірно, розумничка ти моя, — кивнула Таїсія Дмитрівна. — Ми не маємо на меті Тараса одружити зі Сніжаною, але він може взяти дівчину на роботу…

 — Ні, я не хочу, щоб Сніжаночка працювала офіціанткою, — поспішно заявив Макс. — Щоб до неї чіплялися усілякі п’яниці… Можна влаштувати її до нас у офіс, правда, Феліксе? Наталя давно скаржилася, що в неї забагато обов’язків, вона не встигає все якісно робити, можна узяти Сніжану її помічницею…

 — Ні, Сніжаночка має працювати кухарем, — заявила Таїсія Дмитрівна. — Я вперше бачу таку талановиту молоду кулінарку. Вона краща за всіх тип випускників “Майстер-шефа” разом узятих! 

 — А ми в самої Сніжани запитаємо, — викрутився Макс. — Люба, ким ти хочеш працювати і чи хочеш взагалі?

 — Мені було б цікаво попрацювати в офісі…

 Вона дивилася на Макса так, немов він щойно зробив їй пропозицію руки й серця — подумав Фелікс. І в душі непроханим гостем заворушилися ревнощі. Чому вона так дивиться на нього? Макс їй сподобався? Але ж він тодів хотів покинути її на стоянці. Це Фелікс забрав її додому, поселив у найкращій кімнаті, накупив гору речей. А вона дивиться на цього пройдисвіта Макса…