5. Випробування шопінгом

Фелікс

Вже збираючись додому у кінці дня, він раптом згадав, що згідно легенди, придуманої для бабусі, мав привезти Сніжані речі. Стиха вилаявся, але все ж  добре, що згадав узагалі. 

 — Поїдемо разом? — до його кабінету зазирнув Макс. — Можеш залишити тачку тут, а я в тебе переночую, і завтра ми вдвох поїдемо на роботу. 

 — Якби мені подобались чоловіки, це звучало б спокусливо, — усміхнувся Фелікс. 

 — А тобі не подобаються чоловіки? — зобразив здивування Макс. — Ніколи б не подумав, дивлячись на тебе!

Зрештою, вони обоє зареготали. Потроху робочі обов’язки залишалися за спиною, і вони знову перетворювалися у тих двох молодиків, які двадцять років тому гуляли по барах і нічних клубах, шукаючи пригод. Іноді просто пригод, іноді — пригод на “п’яті точки”...

 — Давай, я не проти, — сказав Фелікс. — Але спершу заїдемо у торгівельний центр. Куплю Сніжані деякі речі. 

 — Вона вже почала розкручувати тебе на шмотки? — хмикнув Макс.

 — Зовсім ні, я сам запропонував їй купити все необхідне, — заперечив Фелікс. — У дівчини зовсім нічого немає. 

 — І вона так нічого й не згадала?

 — Схоже, що ні, — Фелікс зітхнув. — Я думав, що їй потрібно до лікаря, є ж якісь психологи, гіпнотерапевти і тому подібне… Але вирішив трохи зачекати, може, вона все згадає сама?

 — А якщо вона згадає щось таке, що тобі не сподобається? — безтурботно запитав Макс. 

 — Ти думаєш, вона перенесла якийсь шок?   Після якого її психіка вирішила з метою самозбереження увімкнути механізм амнезії?

 — Це улюблений сюжетний поворот у серіалах, які любить бабуся, — Фелікс розвів руками. — Але, певно, в житті таке трапляється нечасто…

 — Все одно “нечасто” і “ніколи” — це два нетотожних поняття…

 — Поговориш з “племінницею”, “дядечку”, і може щось проясниться, — сказав Фелікс. — Але що б там не вийшло з цієї ідеї, речі Сніжані необхідні…

***

 — Який об’єм талії у вашої дружини? — серйозно запитала молоденька продавчиня.

Фелікс відчував себе двієчником на іспиті. 

Спитав би у Макса, але той залишився в машині, повідомивши, що ненавидить шопінг. Тож тепер Феліксу доводилося викручуватись самому. 

 — Ну… вона тоненька… така, як ви, — викрутився він. 

Продавчиня, схоже, зраділа несподіваному компліменту. 

 — У мене розмір S, — промовила вона. — А зріст? Вона такого ж зросту, як я? 

 — Трохи нижча,  — відповів Фелікс, зміривши її задумливим поглядом. — І груди в неї більші. 

Продавчиня глянула якось скоса, мабуть, подумала: “А груди-то, сто відсотків, силіконові, “папік” постарався…”

Але тут же знову  розцвіла білозубою усмішкою і защебетала:

 — Зараз я вам покажу речі, які підходять вашому опису. Ваша дружина до якого кольоротипу належить?

“Час від часу не легше,” — Фелікс лайнувся про себе. Знати б іще, що таке той кольоротип…

 — У неї світле волосся і карі очі, — зрештою сказав він. 

 — Волосся холодне чи тепле? — не відставала продавчиня. 

 — Не знаю, — буркнув він. 

Як волосся може бути холодним чи теплим? Волосся воно й є волосся….

 — Зараз я вам покажу картинки, скажете, який колір найбільш схожий на її відтінок…

 — Ось таке, — він вказав на фотографію дівчини зі світлим хвилястим волоссям, у якого був легкий рудуватий відтінок.

 — Тоді вона Осінь, це дуже важливо, щоб підібрати кольорову гаму, яка найбільше їй підійде, — щебетала дівчина, подаючи йому сукні, блузки, спідниці, комплекти білизни, спортивний костюм…

 — Ще взуття дайте, на вихід і повсякденне…

Незабаром перед ним виросла ціла гора всякої всячини, де, за словами продавчині, усе було вкрай важливим і необхідним. 

 — Беру все, — він дістав картку. — О, іще, дайте велику валізу. І складіть усе це в неї…

Продавчиня мало не молилася на нього. Цей високий похмурий чоловік за одну годину виконав увесь її план з продаж на місяць. Виклав чималу суму за модні шмотки, навіть оком не моргнувши. 

“Пощастило тій фіфі, яка його окрутила…” — думала вона, коли щедрий покупець нарешті вийшов з магазину, тягнучи за собою валізу на коліщатках…

Яна

З магнітоли надривався голос Віктора Павліка, а дівчата на лужку спокусливо крутили стегнами в східному ритмі пісні, кидаючи заманливі погляди на хлопців, що зібралися біля вогнища. Так, ніби від кількості голів, що схилилися над шампурами, зменшиться час приготування шашлику. Проте ця традиція — смажити шашлики усією чоловічою компанією — була започаткована не ними, і не цьому поколінню чоловіків її відмінити. Тому усі шестеро гіпнотизували вуглинки поглядом, доки дівчата, що вже встигли розстелити на зеленій травичці пледи і навіть розставити нехитрі закуски, відволікалися від ароматів м’яса, що рум’янилося на вогні, веселими танцями.

Фелікс теж стояв біля вогнища, ліниво потягуючи вже тепле пиво. Хоча він би охочіше приєднався до дівчат. Вірніше, до однієї з них, тієї, що дивилася прямо на нього і більше ні на кого.

— Свято настає в той день навесні, та чомусь так сумно мені! — перекрикуючи магнітолу, загорлав не у ноти Макс, і Фелікс лише зморщив носа, аби не розреготатися вголос.

Макс співати не вмів, хоч і дуже полюбляв. Виходило це в нього гірше, аніж погано, але другові то було до лампочки — він співав завжди і скрізь, де це було доречно й не дуже. Фелікс навіть трішки заздрив цій впевненості, з якою Макс горлопанив пісні не в такт. Ну, вміє людина насолоджуватися життям, незважаючи на думку оточуючих! Такому лише заздрити можна.

— Яна, Яна, ти кохана дівчино моя! — Макс, підтанцьовуючи, пішов у коло дівчат, удаючи, що в його руках не пляшка “Оболоні”, а мікрофон. — Разом будемо з тобою, тільки ти і я!

Макс йшов просто до Яни, звертаючись саме до неї. Фелікс скривився, ніби від зубного болю і відвернувся убік. Ох, цей Макс! І знає ж, що він, Фелікс, мліє від цієї дівчини, але ось, будь ласка, вже крутить її в танці, виспівуючи так, що шпаки з дерев падають. А Яна сміється, танцює так, ніби їй приємно. А, може, й дійсно приємно? Може їй більше до вподоби сміливий з дівчатами, веселий і грайливий Макс, а не Фелікс, який в її присутності втрачає дар мови? Може, вона поїхала з ними до Дніпра не заради того, аби побачитися з Феліксом, а для того, аби потанцювати з Максом, послухати його дурнуватий спів? І усі ті погляди, які Фелікс ловив на собі, вони насправді не йому призначалися, а Максові, що постійно крутиться поруч. Все ж вони друзі, постійно поруч…