1. Фелікс. Зустріч у барі

Завтра прийде до кімнати твоїх друзів небагато

Вип'єте холодного вина

Хтось принесе білі айстри, скаже хтось: "Життя прекрасне!"

Так, життя прекрасне, а вона

А вона, а вона сидітиме сумна

Буде пити — не п'яніти від дешевого вина

Я співатиму для неї, аж бринітиме кришталь

Та хіба зуміє голос подолати цю печаль?

Співак на естраді замислено перебирав струни на гітарі. Певно, хтось замовив цю стару, як світ, пісню, пісню часів Феліксової молодості. Якщо заплющити очі, то може здатися, що він на якійсь машині часу перенісся у цей самий бар, тільки двадцять з гаком років тому. За вікном шумить Київ початку двотисячних, народжуються нові стартапи ( чи було тоді таке слово?), одним з яких судилося прожити лише кілька років, інші, як бізнес Фелікса, виросли в потужні компанії… Тоді, таким самим квітневим вечором, вони так само сиділи з Максом у цьому барі, який ще тільки відкрився, слухали пісню гурту “Плач Єремії”, і він раптом побачив дівчину в білій сукні, яка сіла за столик біля вікна зі склянкою якогось напою. Він неуважно слухав Максові балачки і дивився на її витончений профіль, тонку білу руку, яка піднялася і поправила пасмо золотавого волосся. На пальці блиснула золота каблучка незвичної форми.

 — Ти що, закохався? — запитав тоді його Макс.

Він лише усміхнувся і нічого не відповів.

 — То йди, запроси її на танець! — друг штовхнув Фелікса в плече. — Блін, ти зараз втратиш свій єдиний шанс!

 — Це буде тупо, — мляво сперечався Фелікс. — Дівчина, може, на побачення прийшла, зараз з’явиться її кавалер, і почнуться розбірки…

 — Це ти тупарик, — скривився Марк. — Де ти бачив, щоб дівчина першою приходила на побачення, сама сиділа і чекала? Вона просто вибралася в бар, може, спеціально, щоб зустріти тебе.

 — На “нічного метелика” вона не схожа, — чомусь Феліксу стало неприємно, що друг міг так подумати про незнайомку. 

 — Давай, іди, — Макс вказав йому очима на дівчину, яка саме в цю мить повернула голову і подивилася прямо на них. — Здається, вона тобою зацікавилась…

Фелікс піднявся зі стільця, почуваючи себе якимось незграбою, з однією думкою в голові: “Зараз вона мене відшиє” — і рушив до дівчини…

***

Він розплющив очі від того, що його айфон тихенько пискнув, сповіщаючи про нове повідомлення.

 — …а я кажу, що треба шукати нових постачальників, — початок фрази Макса він пропустив повз вуха, а все та дурна пісня. Співак уже забринькав щось із репертуару Стінга, і той особливий настрій розвіявся, як цигарковий дим. Феліксу чомусь стало сумно. Він відчув, що вони обоє безнадійно постаріли, якщо навіть тут, серед розслаблених, захмелілих відвідувачів бару, не витріщаються на гарненьких молодих дівчат, а обговорюють справи.

 — Я тебе почув, — буркнув він і відпив ковток віскі. Увімкнув телефон, і побачив, що повідомлення від Марти, його секретарки і за сумісництвом коханки. Вона надіслала фото з кабінки для примірювання якогось модного бутика —  дорогий чорний мереживний комплект білизни на доглянутому білому тілі.

Він відповів смайликом у вигляді піднятого великого пальця.

У відповідь прийшла сума, яку треба було їй перекинути.

Останнім часом їхнє спілкування переважно було таким небагатослівним, але його все влаштовувало…

Він відклав телефон, неуважно поглянув на Макса, потім перевів погляд на барну стійку, і в нього пересохло в горлі.

Дівчина сиділа на високому стільці, накручуючи на палець довге хвилясте пасмо золотавого волосся. Перед нею стояла висока склянка з якимось кольоровим напоєм. На дівчині була біла довга сукня. Геть немодна в Києві кінця двадцятих, і точнісінько така сама, як тоді, коли він побачив її уперше… І такі самі білі босоніжки…

“Стоп, Феліксе, то не може бути вона. Їй уже має бути за сорок, як тобі. А це зовсім молоденька дівчина.  А може, привид? Галюцинація? Спитати в Макса, чи він її бачить?”

Ці думки промайнули за якусь секунду, поки він дивився на тендітну фігурку дівчини. Раптом поряд з нею з’явився якийсь здоровань у чорній футболці та джинсах. Нахилився до дівчини, про щось запитав. Вона заперечно похитала головою. Мужлан взяв її під руку, вона вивільнилася. Тоді він потягнув її на себе, обіймаючи…

Фелікс сам незчувся, як опинився біля бару. 

 — Якісь проблеми? — запитав у мужика, що досі тримав дівчину в білій сукні за руку. 

 — А що таке? — вирячився той. — Йди собі, куди йшов!

 — Відпусти дівчину, — Фелікс дивився йому в очі прямим незмигним поглядом. Той явно був сміливим лише з тими, хто слабший. Тим паче до них наблизився Макс і став за плечем Фелікса, тож сили явно були нерівні. 

 — Йдіть ви… — здоровань повернувся і зник в натовпі, залишивши дівчину у спокої. Та зіщулилася, потираючи передпліччя, на якому відпечаталися червоні плями від пальців кривдника. 

Тепер Фелікс побачив її зблизька. Дівчина була дуже схожа на Яну, та, очевидно, не вона. Волосся таке саме, шкіра така ж ніжна і біла, але очі в Яни були сірі, а в незнайомки карі. Носик у Яни був трохи кирпатий, а у цієї дівчини рівненький. Йому раптом стало шкода, що це не Яна, не його перше кохання… Просто дуже схоже дівча.

 — Ти з ким сюди прийшла? — запитав він. 

 — Сама, — тихо відповіла дівчина. 

 — Не найкраще місце, щоб молодій дівчині сидіти самій пізнім вечором, — буркнув він. 

 — Може, вас пригостити? — озвався Макс, солодко усміхаючись білявці. — Мій друг трохи занудний, не зважайте…

Вона насторожено озирнулася, немов прокинувшись від сну і не розуміючи, як сюди потрапила. На очах блиснули сльози.

 — Не чіпляйся до дівчини, — Фелікс  невдоволено  поглянув на Макса, а потім зробив крок до незнайомки.  — Давай я тебе проведу до стоянки таксі.

Вона мовчки  стояла, нахиливши голову, лише по щоках збігали тоненькі струмочки сліз. 

 — Той придурок тебе налякав? Ну не бійся, тепер все буде добре. Посадимо тебе в таксі і поїдеш додому.