РОЗДІЛ 13. Умовний знак

РОЗДІЛ 13. Умовний знак

У голові каруселлю закружляли тисячі думок. Крайс — це Ендрю??? Усміхнений, привабливий хлопець, любитель земної музики і Вакарчука з його «обіймами» — це наслідний принц? Майбутній король Дарліта? І він, цей майбутній король Дарліта, сидить зараз поруч, тримає Глашину руку в своїй і дивиться так, що мурашки по тілу.

Карусель думок поступово переросла в карусель емоцій. Їх було настільки багато, що відокремити одну від іншої не виходило. Глаша не знала, плакати їй чи сміятися. Вона так старанно намагалася програвати всі конкурси, щоб не сподобатися принцу Ендрю, але вийшло з точністю до навпаки. Принц Ендрю сидить зараз поруч і дивиться так, що не залишається жодного сумніву — через секунду поцілує.

Його долоня лягла на потилицю. Він рвучко притягнув Глашу до себе і припав до губ. Вона тієї ж миті потонула в солодких почуттях. І він потонув — вона відчувала це по його переривчастому диханню, по тому, яким палючим став поцілунок. Чорт! Посеред дня! У людному парку! Але їм обом було байдуже...

— Кар-р-р, — пролунало над самим вухом.

Глаша різко повернулася до реальності. Знову ворона? Вони тут що, в Дарліті, виконують роль анти-амурів? Хоча чому дивуватися? Хто б із людей наважився перешкодити принцу Ендрю? Напевно, делікатно обходили б десятою дорогою. А от птаху було якось абсолютно байдуже, що за парочка цілується на лавці, якщо поруч валяється апетитний шматок пиріжка, кілька хвилин тому ненавмисно загублений дитиною.

Ворона протверезила свідомість. Протверезила настільки, що хоча б тимчасово повернулася здатність мислити логічно, яка в присутності Крайса зазвичай різко атрофувалася. Відразу виникла думка: хлопець, який сидить поруч, виявився не просто принцом, а наслідним принцом, заради якого і починався весь цей конкурс наречених. Тепер Глашу можна навіть і не питати, чи хоче вона залишитися в Дарліті. Договір, із яким вона так необачно погодилася, зобов'язував стати дружиною принца Ендрю, якщо його вибір зупиниться на ній. Тепер його слова «я тебе не відпущу», сказані нещодавно, набували зовсім іншого сенсу.

Крайс відчув зміну настрою Глаші. Трохи відсторонився, знову взяв її руки в свої, і заговорив тихо, дивлячись в очі:

— Я з самого початку не був у захваті від ідеї конкурсу наречених. Мені він здавався неетичним як по відношенню до мене, так і по відношенню до дівчат. Але скасувати його було неможливо. Спокій у Дарліті тримається на традиціях, які століттями залишаються непорушними.

Він зробив паузу. Потім посміхнувся якимось своїм думкам і продовжив:

— Клавдій, якого вам представили як принца Ендрю, — це провідний актор королівського театру. Знаєш, спеціально дав йому завдання зіграти такого хлопця, в якого жодна з конкурсанток не могла б закохатися. Хотілося, щоб дівчата через місяць спокійно повернулися у свої світи... — Крайс знову зробив паузу, приклав руку Глаші до своєї щоки: — Не думав, що так нестерпно захочу, щоб одна з них назавжди залишилася зі мною.

У грудях пекло. Серце билося так відчайдушно: Глаша не могла зрозуміти, як його стукіт не заважає чути тихі слова Крайса, які позбавляли можливості дихати.

— Взагалі-то, хотів сказати тобі це трохи пізніше з букетом квітів та за інших обставин, але зроблю це зараз.

Глаша напружилася — зрозуміла, про що мова.

— Ні, мені все-таки потрібна квітка. Почекай тут хвилинку.

Крайс зіскочив з лавки і, зірвавши з найближчої клумби шикарну рослину, яка нагадувала орхідею, повернувся до Глаші. Простягнув квітку і сказав так просто й проникливо:

— Я тебе кохаю... сильно... хочу, щоб ти стала моєю дружиною. Ти згодна?

Глаші хотілося видихнути: так. Хотілося сказати, що теж любить. Закохалася ще, напевно, тоді, в метро, ​​коли побачила його посмішку. Але чорнокрилий анти-амур, люто розправляючись з пиріжком біля ніг Глафіри, безжально вибивав з душі романтичний настрій і повертав до реальності.

— Хіба за договором моя згода потрібна? — запитала Глаша з гірким сарказмом.

По обличчю Крайса пробігла тінь.

— Це «ні»? — сказав одними губами.

— А ти б відпустив?

Він відповів не відразу.

— Я не хочу тебе відпускати, але занадто люблю, щоб залишити силоміць.

Він дивився на неї і терпляче чекав відповіді. Вона зважилася. Говорила просто, як є. Вірила, що він зрозуміє.

— Крайсе, я хочу відповісти «так». Ти навіть не уявляєш, як сильно. Хочу впасти в твої обійми. Хочу твоїх поцілунків... і не лише поцілунків.

Його погляд потемнів. Якби він не здогадувався, що у монолозі матиме місце продовження, вже б згріб в обійми і зацілував, і... не тільки.

— Але я не хочу приймати рішення під дією емоцій, які позбавляють мене здатності мислити логічно. Поки ти поруч, я взагалі не можу думати. Мені потрібно деякий час побути на самоті, щоб відповідь, яка проситься злетіти з губ зараз, була підтверджена тут, — Глаша показала на голову. — Ти мене розумієш? — запитала з надією.

— Розумію, — відчувалося, що відповідь далася Крайсу нелегко. — Скільки тобі потрібно часу?

— Хоча б день.

— Добре. Я не наближуся до тебе до завтрашнього вечора, до самого початку церемонії оголошення мого рішення.

Глаша знала, що так і буде. Вона вже переконалася, що Крайс вміє тримати слово. Справжній принц.

— Церемонія вже завтра? Я думала, до кінця терміну договору ще залишилося кілька днів.

— Я скасував подальші конкурси. Який у них сенс? Навіщо даремно напружувати дівчат? Я свій вибір уже зробив.

Правильне рішення. Чесне по відношенню до претенденток. Але Глаші чомусь стало шкода, що спектакль, який готували дівчата, не відбудеться.

— А театральний конкурс теж скасований?

— Ні, його вирішив не скасовувати. Вистава призначена на завтра на другу годину дня. Глядачі вже запрошені. Не хотілося б їх розчаровувати, враховуючи, що серед них багато дітей.