РОЗДІЛ 4.2. Сюрприз

РОЗДІЛ 4.2. Сюрприз

У кімнаті на Глафіру чекав сюрприз.

— Ой, Глашо, дивись, яка краса! — вигукнула Зурім, яка увійшла в апартаменти слідом. І вказала рукою в бік Глашиної тумбочки біля ліжка.

— Бачу.

Хіба можна таке не помітити? Розкішна яскраво-червона троянда на довжелезному стеблі витончено визирала з вази, дражнила і, здається, навіть сміялася. От що це таке? Ані квітки, ані ємності, в яку вона була поміщена, раніше у кімнаті не було. Навіть думка не майнула, що прикрасити кімнату рослиною могла покоївка або халітеса. Глаша знала, від кого подарунок.

Взагалі-то, вона любила троянди. Не за їх зовнішню красу — за аромат. Любила ніжний хвилюючий коктейль запахів, що йшов від квітів. Могла кілька хвилин стояти біля рослини і просто дихати.

От і зараз підійшла до ліжка, сіла поруч з вазою і зробила кілька глибоких вдихів. Так пахне весна. Крім звичного квіткового аромату відчула ще й запах полуниці. Фантастичне поєднання!

Чорт! Як приємно! Троянда — це так банально і так до мурашок зворушливо. І так… бісить! Так, саме бісить. Бісить, оскільки Глафіра збиралася усіма силами уникати подібних емоцій. Скоро додому — нагадала собі. Відійшла подалі від троянди, щоб не відчувати аромату, і дала собі слово серйозно поговорити з Крайсом. Треба наполягти, щоб припинив залицяння. Ні до чого хорошого вони не приведуть.

— Глашо, це від нього, так? — проникливо сказала Зурім, що весь цей час пильно спостерігала за подругою.

— Від кого, від нього? — невдоволено буркнула Глаша.

— Від Крайса. Ти йому подобаєшся. Це помітно. І він тобі. Я давно здогадалася.

От же провидиця. Здогадалася вона.

— Це покоївка кімнату прикрасила.

Зурім кивнула. Вдала, що повірила. Насправді залишилася при своїй думці — видно за блиском в очах.

Глаша піднялася і, намагаючись не дивитися на троянду, попрямувала до дверей.

— Піду, спробую домовитися, щоб роль принца в спектаклі зіграв Бріус.

— Принц у ролі принца? — Зурім мрійливо закотила очі.

— Не просто принца, а твого принца, Попелюшко, — підморгнула Глафіра.

Вона вийшла з кімнати і попрямувала до Крайса. По-перше, спробує дізнатися, де розташовані апартаменти Бріуса, по-друге, поговорить про троянду. Вірніше, про те, що їх більше бути не повинно.

Налаштована Глаша була рішуче. І щоб не розгубити цей бойовий настрій, діяла стрімко. Влетіла до кімнати і з порога заявила:

— Не даруй мені троянди, тому що… я їх люблю.

Сама не помітила, що від хвилювання вперше звернулася до Крайс на ти.

Той сидів на дивані в навушниках. І посміхнувся її появі, як чеширський кіт. Їй, як завжди, дуже сподобалася його посмішка, але вона мужньо переборола це почуття.

— Не даруй мені квітів, — повторила знову, тому що, схоже, він не почув її першої фрази — заважав гучний звук у навушниках.

Крайс поплескав по дивану поруч із собою, запрошуючи сісти. Яка нахабність! Це замість того, щоб зменшити гучність.

Глаша підійшла, але сідати не стала. Замість цього спробувала вийняти один навушник. Реакція Крайса виявилася блискавичною. Він зловив її руку і притиснув до щоки. Щока трохи кололася. Від долоні поколювання прокотилося по всьому тілу. Крайс потерся щокою об руку, торкнувся губами і тільки потім відпустив. На хвилину Глаша забула, навіщо прийшла...