Розділ тридцять четвертий, "перепис" а точніше втрати.

Ми підійшли до села. Варта на п'ятьох мисливці, один з яких сильно травмований, не відреагували ніяк. Але це компенсували місцеві жителі. Нас усіх повели в лікарню (точніше її місцеву подобу) на огляд. Мене, Майто і Тариса одразу відпустили. Рено ясно що залишили через фізичні травми, а Фелікса навісив постстресовий шок. Ну і от, ми троє сиділи на уступі.

Хммх.. знайомі рухи.. я знаю цю людину... Жасмин?!

Я обернувся, Жасмин невпевнено м'явся трохи осторонь, мружачись на світло і наче не можучи пригадати де він мене бачив.

— Жасмин! — я підскочив на ноги.

Мої дії нарешті розбили острах і губи хлопця розтягнулись в усмішку, але вже в наступну мить він наче згас.

— Гері вбили. — він стис кулаки — Нас відправили на завдання, мене послали у розвідку. Усього на три десятки метрів відійшов, як на них крекен напав... Ну і все. На зворотньому шляху і в бійку зв'язався... І тепер непридатний. Отак от... — він кусав губу.

Я стис його в обіймах. А що тут скажеш? Лишається тільки стояти, обіймати, і тримати власні емоції в коробочці. Отак простояли ми доволі довго, аж почало пекти в ногах від незмінної пози. Жасмин нарешті більш менш прийшов до тями.

— А що трапилось, що непридатний? — акуратно і непомітно відводимо від теми втрати друга до чогось менш трагічного, але і не зовсім непричетного.

— Та не пам'ятаю майже нічого. — він зітхнув — сильно кульгаю і рука права підводить.

Жасмин пересмикнув плечима.

— Ти куди попер? — пролунав оклик.

— іти треба — Жасмин підскочив, і поковиляв в бік оклику.

Майто раптово згарбала мене за плечі, і повернула до себе.

— Це ще хто?

— Ми з ним якийсь час були в одному таборі — я стенув плечима. Нащо їй знати що в тому злощасному таборі я вчив, а не вчився?

Відповідь Майто задовольнила і мені знову дали спокій. От тепер сиди і думай, що це було, агресивна цікавість, чи власницький інстинкт? Щось не дуже хочеться були чиєюсь власністю, та і щоб кожен раз на мене так кидались щоб щось дізнатися теж бажанням не горю. Повз нас проскочив молодий чоловік, вискочив на ящероподібну істоту і погнав у бік міста. Гінця відправили.

— Ну ти я так розумію сестра білявого — нарешті подав голос Тарис, дочекавшись кивка Майто він перевів погляд на мене — ти то яким боком в цю шайку залізла?

Опа, ще один!

— Купили мене — ну в що, так і є, мене викупили з міської гільдії. Давши кілька секунд Тарису обдумати раптову новину, стримуючи єхидство я додав — Ну викупили з міської гільдії де я числився.

Тільки от на Тариса не спрацювало. Або не встиг усе обдумати, або одразу зрозумів про що я. Але і те що мене знову прийняли за дівчину теж не радує. І не пострижеться же, принаймні не зараз, бо з тиждень тикатимусь як сліпе кошеня. Вість про смерть людини яку я хоч трохи знав. До того ж рідкісного випадку з совістю, яких зараз у світі дуже мало. Це тисло морально. Хотілося кидатись на всіх підряд.

(Маоеньке звернення до читачів, писання книг, на жаль, навернулося, мій стиль не приживеться на цій платформі, а вимушено додавати деталі яких я у книзі бачити не хочу відбиває бажання писати твір. Скоріше за все продовження книг більше не буде. Можливо колись серія "Димок і биті горобці" [яка мала бути значно більшою] ще з'явиться десь на іншому сайті у такому вигляді як і мала бути на самому початку. Але на букнеті я навряд чи колись ще щось викладу. На жаль не вдалося закінчити хоча б цю частину(((    але якщо буде багато бажаючих то я доведу цю книгу до якого не якого логічного закінчення)