Розділ тридцять другий, б'ємо у дзвони.

Фелікс 

Трохи кремезний альбінос, і обносках і з кайлом пер коридором як крейсер, абсолютно ігноруючи можливі небезпеки, з неменшим успіхом він ігнорував і вагу Рено, яку ніс перекинувши через плече, ну і всі мої спроби дізнатися хоч щось про нього.

По печері ходило відлуння, гаснучі крики і писки тварин, клацання і гриміння камінців під лапами печерних тварюк, звідусіль долинуло крапання, мені чудилися дитячі голоси в глибинах печери. Це добряче тисло на нерви і неважко було і дахом поїхати від таких звуків.

Печера швидко розширювалася. На стінках з'являлася сіль. Тут було небагато істот, тому можна було сподіватись, що все обійдеться.

— Хмх... Та невже?

Шахтар провів пальцем по стіні і лизнув.

— Вже літня, значить все вірно  — з якимось задоволенням протягнув він. — В що там нагорі зараз з винищувачами?

— П'ятнадцять. Мітку посадили, його група підтримки втекли. Каззука пішов у відставку. Двоє нових прийшли.

— Хто?

— Не знаю.

У моєї брехні був сенс. Я майже без енергії, ледве волочу ноги, Рено узагалі без свідомості, знай він, що в нас за ранг, то з великою вірогідністю припаде когось із нас. Не в печерах так нагорі, якщо звісно виберемося. І отримає пропуск на вищу сходинку. Щоправда, багато людей не розуміють, що якщо не мати великої сили і набрехати, то кару принесе магія, що вб'є недостатньо сильного носія. Ніхто не влаштовує ніяких перелаштувань енергетичного фону або синхронізації з кристалом. Витримав — тепер ти крутий з магією, не витримав — помер страшною смертю. Можуть проскочити таким чином що вже мають магію, від народження, або вже за допомогою синхронізації... Синхронізації! Техніка туману! Одна непримітна малолітня особа раптом відкрилася у новому світлі. Так їм промивають мізки, так він дитина, але це би пояснило його високу неприязнь, розцінює свій пропуск далі? Підліток на ранзі умільця, з складною у виконанні технікою підібраною ідеально під зміни.

Довелося впитися нігтями у долоню. Це ще що таке? Підозрюю дитину, яка жодних причин не дала, і за Рено вже скільки таскається, і зовсім нічого! Ну точно дах їде.

В коридор поступово перейшов у величезний дзвін для видобутку солі. Тут стояв різкий запах. Коли альбінос підпалив смолоскип палахнуло так, що дерево окинуло пів печери, перебільшую звісно, але схоже що тут є щось горюче. Альбінос спершу виглядав ошелешеним, але швидко прийшов до тями.

— І от думай тепер, туди чи не туди.... — він озирнувся, в гулкий голос луною розбився по дзвону.

Я відступив трохи назад, наткнувшись спиною на щось малогабаритне, обернувся.

— Сюди йди!!! — дрібний худорлявий хлопчисько не звернув на мене уваги, волаючи у протилежний кінець дзвону — Тут свої!!!

Це коли він альбіноса в свої записав?

Блакитні очі пробіглись по дійовим особам, швидко оцінюючи ситуацію, в я отримав кулаком в бік. Ніщо для винищувача, якщо він не на нулі, в мене зараз не слабо так похитнуло.

— Ти нащо за нею потягнувся?! — Майто?

***

Я став невільним свідком воз'єднання родини, ну тобто Майто молотила брата кулаками в бік сварячи за тупість і абсолютну неадекватність дій, той не опирався і навіть робив потуги обійняти сестру. Так, тут все добре, тепер інші двоє. Гм.. це шо, Тарис? Але є проблеми більш термінові.

ЯКОГО ШМИГАЛЯ!!! ЗА ДВА ДНІ ВІД СИЛИ ПОСІЯТИ ПІВ РУКИ І НОГИ?! КУДИ ЦЕЙ БІЛЯВИЙ УХАЖЕР ДИВИВСЯ?!! Кахем.. кхем.. ви нічого не бачили і не чули.

Наша поєднана групка з п'яти людей розмістилась просто тут  на вкритій сіллю підлозі. Я сунув руки у кишені щоб зігріти задубілі пальці, в моїй руці опинилось щось кругле і плескате. Штука!

Я витягнув його з кишені. Коротша стрілочна на 4, довша на 58. В складена тиках кудись в гору.

— У тебе є компас і годинник? — звернувся до мене Тарис.

— Ні. Що це взагалі таке?

— Штука яку ти тримаєш в руках! — вигукнув він з якоюсь тривогою. Поглянув на артефакт. — Оце показує час, а це вказує на північ. Зараз майже п'ять... Або ранку або вечора.

Він зітхнув. В потім почалася довга лекція про те як користуватися мїм артефактом. На щастя я краще запам'ятовую інформацію ніж імена.

Я майже заснув, але потім по підлозі поповзла пляма світла. Я підхопився на ноги і побіг туди звідки це світло йшло. Забулося все, навіть втома. Розкіл... я стояв кілька  і почав гатити у соляні шари навколо щілини катаною. Я навіть нікого не покликав, просто впала пелена перед очима і я не особливо й усвідомлював що роблю. Гул був жахливий. І от прохід став досить широким для дорослої людини. Моя катана тріснула і розломилась на двоє, але я продовжував бити навіть обломком. За мною зібралися всі троє. Рено вони залишили поряд із вогнищем.

— Пішли звідси. — голос осип і ледве прозвучав.