Розділ двадцять восьмий, підземний світ

Рено

— За-би-рай-ся Геть!

Камені не спричиняли черву жодної шкоди. Сюди би меч, або сокиру, але ні. Яким дивом ми узагалі вилізли на цей виступ я гадки не маю, але ми ще живі. Фелікс узагалі не рухався і не подавав жодних ознак свого існування, але не думаю що таку істоту це спинить. Це зжере і не подавиться навіть обоз. Хоч і по шматках. Безхребетне вперто лізло до виступу. І камені що в нього летіли швидкості просування не знижували.

Я озирнулась навколо, на подібні смертельні авантюри з настільки сильними мутантами я не підписувалась відколи до нас потрапила Томота, і зльоту план відступу не приходив. Що ж, є однин вихід.

— Треба відрубати мені руку.

— Щ..що?!

— Я підпалювали його. Є щось гостре?

Я подивилась на блокуючий браслет. Треба відрізати кисть. Але ніяких гострих предметів не було. А у черв'яка не було зубів. Тільки відростки для пропагування жертви в горло. Дивлюсь на Фелікса, ні, від нього в цьому плані допомоги не буде. Я підняла черговий камінь, і з усієї сили вгатила по передпліччю, чуючи як хруснула кіска.

— Що ти робиш?! — його голос злетів до писку.

Я кинула те, що відірвалася від руки у пащу звіра, по тілу розбіглась сила, я стисла кулак, і у червами в пащі розгорнулася пожежа. Епічно дивитись на трубоподібну істоту з якої просто вивергається полум'я. Проте, черв пережив і це. Ревучи від болю він бився об стіни, але подихати не збирався.

— Збираємось звідси.

Я вчепилась Феліксу в руку і поволокла його в один з проходів повз біснуючуся істоту.

Хлопчисько, справжнє хлопчисько, він зблід так, що це було помітно навіть у темряві. На ходу я перев'язала обрубок. Переживу, а от пащу черва ні, кисть це невелика плата плата за виживання. Знову ми біжимо тунелями, підскакуючи від кожного звуку. Звук.. ящірку збив камінь з рудою ще до того як вона атакувала. Так стоп... Якого дива ми все бачимо? Після короткого огляду місцевості я нарешті звернула увагу на мох, що блідо світився.

— Ми в печерах.. це вже далеко не шахта...

Зводи високої печери були всіяні все можливими рослинами. А через ще якийсь час відкрився вид на підземне озеро. Над ним у стелі зняла діра, метрів так за 10 від землі ми туди фізично не дістанемо, просто ніяк. Принаймні тут є вода, це вже хоч щось. Я змогла нормально промити і перев'язати рану. Але, у нас не було фляги, ані навіть шматка чистої тканини, тобто з собою воду взяти ми не могли.

— Тут залишимося на якийсь час, потім підемо далі.

Фелікс повільно осів на землю після моїх слів, дивлячись перед собою, похмурим поглядом, в який вже забирався відчай. Та й я сама не почувалася краще, якщо спершу була фанатична впевненість в удачі, тепер все розвіялось як хмари над пустелею після дощу, даючи дорогу нищівним променя сонця, а в даному випадку, безнадії.

У перечері вирувало життя, писки, скрипи, звиски, але живе старанно оминало двох чужинців, і сподіваюсь так триватиме аж поки ми не підемо геть. Проте цікавість печерних істот брала над ними гору, проста над моєю головою пролетів кажан, тулуб якого розмірами не поступався немалій такій собаці. Проте, у істоти і рота майже не було, їсть щось геть дрібне, комах скоріш за все. За істотою пролетіло щось пернате і дуже люте як на створіння вдвічі менше за свою жертву. Бій двох літунів продовжився у просвіті в стелі, а потім вони обоє звалилися в воду, де їх миттєво щось розідрало. Це вже не добре. Тут надто багато живності. 

Там нагорі наступив день, і промені світла показали всю велич підземної екосистеми. Тут були дерева, лози, кущі.. і дуже агресивний в голодний печерний дракс, що наближався до нас, вірячи що досі непомічений.

— Бий його по зубам, я підпалю в потім викинемо в воду...

Фелікс повів рукою.

— Тут немає заліза... — прошепотів він.

Дракс атакував. Фелікс сахнувся вбік і підняв першу ліпшу гілку, яку заходу переламав об звірячі ікла. Шерсть істоти загорілась і в чотири.. три руки ми швиргонула істоту в воду. На щастя ця особина не надто велика. Дракс рвонув з води, давши драла. Я відскочила з його дороги, спершу холодна вода, а потім різкий біль у правій нозі. Я хвалилась на землю, і як могла відповіла від озера. Звірина схожа на квадратну рибину, але з чотирма куцими, не здатними до ходіння лапами з задоволеним виглядом попливли геть. Це чудо було довшим за мою руку, та і в товщину лише наполовину менше.

— Іще трохи і тебе тут на запчастини роздеруть....