Розділ двадцять сьомий, безнадійність безнадії

Міічиро 

З мене витягли детальний опис усіх подій, при чому кілька разів, а потім залиши у невеликій абсолютно порожній кімнаті. Було якось стрьомно, від страху я навіть правильно сказав ім'я білявого, мені не сказали ані що вони будуть робити, ані чи вони узагалі збираються хоч якось діяти. Я почувався в якомусь ступені винним у тому що відбулося, хоча логіки у цьому не було жодної.

Подібне було коли мітка з дружками виловили Рено і Томоту. Але мені тоді теж дісталося не мало, а тепер я живий і майже цілий, в вони незрозуміло де!

Через кілька годин зайшли двоє молодих мисливців.

— Я тобі кажу! Зоряна вже бачили! Живим!

— Пфффф! Сподіваєшся я повірю? Він блукав тими отруйними Джунглями чотирнадцять років і повернувся? Та навіть дурень в таке не повірить.

Запальний перший, майже чистої азійської крові обурено поглянув на друга, вірогідного паростка з коріння південної Європи.

— Я серйозно. Він приперся в гільдію, я чув він шукав на обліку якогось свого наступника. Але нічого не знайшов.

— Все одно не вірю. Може хтось схожий на нього?

— Та ну ні! Сто відсотків ні! І не думаю що є ще хтось з такими очима і чорним волоссям.

— Ти з мене знущаєшся? Ось дрібний сидить, — в мене без тактовно ткнули пальцем — блідий, блакитні очі, чорне воло-

— Та ну ні! Тут м'якші риси і...

Він вдався у детальні подробиці зовнішності Гортензії і порівняння того зі мною. Після кількох хвилин знову почав шкребти другові мізки про реальність виживання даної особи.

— А така штука як вік тобі знайома?

Азіату дружка вмовити так і не вдалося, той уперся рогом і на відріз відмовлявся вірити у повернення якоїсь легендарної постаті яку я не знаю. Було дуже нудно, а таке зі мною може завершитись чимось дуууже тупим і смертельно небезпечним.

— Хто цей Зорян?

— Ти серйозно не знаєш?

— Та він народився вже після того як той зник, звісно не знає — фиркнув "європеєць".

Другий з ентузіазмом ринув у подробиці.

— Легендарний воїн, була група мисливців з сильними і незвичними змінами, він звідти. Ця група виходила далеко в дикі землі. Типу тутешні степи, це ще території людей, в вони були там, де все вже домен мутантів. Вони також приймали участь у звільненні Дирони, там узагалі врятувалися тільки троє. А потім його відправили у отруйні Джунглі. І от після чотирнадцяти років він повернувся-

— Вигадки це все, не повернувся він.

Азіат фиркнув, і продовжив.

— Він використовував кілька технік, але його звали Туманний Воїн, він змінив свої техніки, ухил брав на швидеісь, сила і витривалість в балансі. Мутанти падали мертвими ще не встигнувши зреагувати!

— Перебільшуєш — пробурчав другий.

— Ой та мовчи ти! Теж мені знавець знайшовся.

І знову почалася скубня. Я підійшов до вікна. Валить злива, що не дуже дивно. Просто біля вікна гілка дерева. На ній щось зелене і кругле. Дивна штука.

— Дрібнота, а з якого дива ти впевнений що Перські причетні? Бо історія якась підозріла.

Я здригнувся від грубого оклику. Слідчий хоче влаштувати четвертий сеанс? По моєму вони просто нічого не робитимуть. Отак просто кинуть двох винищувачів на поталу долі!

— У них конфлікт з Керфаган.

— Не переконливо... — він зітхнув — На пошуки відправлять майстра Томоту Вритарськи, та трьох умільців.

Я підскочив.

— Двох винищувачів схопили не напружуючись а відправляють одного майстра і трьох умільців?!

Я вклав у скрик усе своє обурення, слухняний я тільки перед людьми які так чи інакше заслужили повагу, цей тип до таких не відносився.

— Забули у тебе спитати що робити — мало не сплюнув він і пішов геть.

На мене плюнути всякий хоробрий, була би тут Рено цей тип мало що не плазував би. Світ несправедливий! Кожен хоче бути сильним, одні працюють над собою, інші не показують слабкостей, а більшість самозатверджуються за рахунок завідомо слабших.

Я проводив слідчого поглядом. Мені почулось, чи він сказав що майстер це Томота? Якщо так то хоча б буде людина, саме людина бо тут всі якісь нелюди....

— ...хоча я мушу визнати цей дрібний на опис схожий.

Їм що, досі не набридло?

— Тому і той кого всі прийняли за Зоряна може бути підставним.

— Та ну, та ну ти знущаєшся з мене?

Як же ці двоє вже дістали! Як їх заткнути?!

Тихо відчинилися двері, показуючи знайому постать....