Розділ двадцять шостий, чим далі в глиб тим більші "партизани".

Рено

— З ліва заходь! Хвіст іде ухиляйся!!! — закричала я, у цей самий час двома кулаками б'ючи ящера по голові.

І так тривало вже кілька годин. Мутанти осміліли не стільки що кидалися у відкриту. Поки що поодинці, але ми вдвох і так заледве справлялися. Здоровий лускатий ящер, при чому аж ніяк не плазун і дуже навіть стрибучий, розмахував довгим хвостом, і мені вже не раз прилетіло, металева пластина нагрудника прогнулась від одного з ударів, тому якщо влучить по Феліксу, то йому точно переломить кістки. Кілька шматків руди з гудінням облетіли по колу і врізались в голову звіра. Той заревев, встаючи на задні лапи, і обвалився на мене, я проїхала по землі під ящером. Той різко розвернувся, але знову отримав по морді каменюкою з рудою, і це нарешті його прикінчило.

Ми обоє попадали на холодний камінь, абсолютно виснажені. Знати не знаю що ми робитимемо якщо зараз припреться ще хтось бажаючий спробувати людей на смак. Жалюгідне видовище, два винищувачі, одні з найсильніших в бою людей валялися безпомічно на каменях в печері, брудні, обдерті і втомлені.

— Вставай, треба іти далі.

Я зіп'ялась на ноги, Фелікс з різким видихом сів, і схопився за голову. З урахуванням того скільки енергії він витратив, ми приречені. Як двоє калік ми поплелись далі. Коридор звужувався, коли ми збиралися розвертатися, десь там далеко у темряві майнув проблиск світла. Сили з'явились несе нізвідки. Здавалося ось він порятунок!..

Інстинкт спрацював швидше за мозок, я сіпнулась вбік, і ікла довжиною з лікоть клацнули за міліметр від моєї руки. По істоті пробіг зблиск. Довге, схоче на черв'яка, без очей, з пащею з додатковими щелепами всередині і з безліччю відростків по всьому тілу, схожих на щурячі хвости, товщиною більше за людину щільної статури. Отже, нас з'їдять швидко. Вже плюс. Черв довго стояв на місці,  по його боках бігали хвилі світла. Паща відкрилася знову, воно стягло повітря і знову кинулося на мене. Сахаюсь в сторону, воно вгатилося в стіну. Тобто воно не вміє швидко копати.

І мене і Фелікса ця думка осінила водночас, і ми кинулись навтьоки. Як ми не загубили одне одного в темряві? Самим вищім силам відомо. Звідки бажання жити бере сили? Та ж сама відповідь.

Печери змінювали одна одну, ми зовсім не бачили куди прямуємо, просто сподівалися не потрапити в глухий кут. Коридор за коридором.. кожен крок — неймовірне зусилля, вичерпувались ті надлюдські резерви, з яких тягнув енергію адреналін. А кінця і краю цьому не було видно. А от черв вже наближався. Мутанти розбігалися геть від місцевої корони харчового ланцюга. Тихе шерхотіння відростків, важкі кроки бігу з останніх сил, хрипке сипле дихання. Звуки від яких холодом всередині. Серце стугоніло панічно і надривно, але принаймні ще не збиралося зупинятись.

Звір наче знущався над нами, гнав, виснажуючи, не наздоганяв, але і не відставав. Я на ходу зірвала кілька частин обладунку, але допомогло це не сильно.

Раптом Фелікс вчепився в моє зап'ястя і смикнув вбік. Я відчула як стіна треться об спину. Ми зупинились, у тісному коридорі, де ледве можна було розминутись. Черв зупинився перед входом, і завмер.

Ми звісно можемо тепер перевести дух але, вічно тут бути ми не зможемо. Але рука Фелікса наполегливо тягнула мене далі. Він поволік мене коридором. Хід звивався, то розширювався, то доводилось протискатись. Може у мене в не було клаустрофобії, але ця радість вже махала мені рукою. Але ми все одно рухались далі, або вперед, або вмирати, тут третього варіанту не було. Гострі камені час від часу врізались в тіло, стіни почали ставати слизькими. Фелікс важко дихав, його рука була мокра як хлющ. Мабуть, тут дуже спекотно. І от ми підійшли до краю вузького лазу. Кілька хвилин ми нерухомо стояли там, вслухаючись у звуки. Плюскіт води, метушня щурів. Сильно пахло вогкістю та мохом, і ще чимось що було важко зрозуміти.

— Ідемо? — слабким, майже нечутним голосом спитав Фелікс.

— Ідемо.

Ми повільно вийшли з ходу. В печері в яку ми зайшли під ногами хлюпала вода. З-за спини долинув раптом знайомий звук. Ми завмерли. Тільки тепер ми помітили черва, що нависав над нами. Кільця товстого тіла істоти перекривали вхід, по його боках знову замельаали хвилі світла, тепер більш інтенсивні, роззявилася паща....