Розділ двадцять четвертий, у надрах.

Інтерлюдія, Рено.

Я повільно розплющила очі. Навколо темінь, вогкість, і сморід. Ну і ще Фелікс поряд валяється.

Вітаю на ноги. Все болить. Мене схоже ще набили перед тим як кинути.. що це узагалі? Голе каміння, ламане і необроблене. Шлях у дві сторони. Шахта? Вельми вірогідно, у Белли є вугільні шахти, Кальмари працюють з нею, отже, все логічно. Нас тут кинули сподіваючись що ми швиденько подохнемо.

А он і звідки викинули, у стелі зняла діра, я помітила не одразу через ніс і хмарність.

В голові почали проявлятися спогади бою. Фелікса відключили першим. Міічиро довго відбивався.. і здається навернувся з краю... Худорляве жилисте хлопчисько має шанси пережити це падіння, а отже грузити себе цим краще вже після того як виберемося звідти. Якщо що, якось його знайду.. мабуть.

Зі стогоном Фелікс підняв голову, сів і одразу смикнувся до пояса. Мечі у нас ясно що позабирали, і блокатори теж начепили. Він пробурмотів щось нерозбірливе.

— Якщо лаєш цих виродків, то повністю тебе підтримую. Але треба звідси дрипати.

— Легше не буває — Фелікс встав на ноги в повів плечем — А де твій підопічний? От його вміння тут точно знадобилися б...

— Або валається у яру дохлий, або десь у місті піднімає паніку. Будемо щиро вірити у другий варіант.

Фелікс кивнув. Ми ледве бачили одне одного навіть тут, при якому не якому світлі місяця, отже там ми узагалі ноги поламаємо. Але якщо залишимось тут, помремо за три дні, якщо піде дощ, то протримаємося довше, але не надто.

Мої думки перервав удар в спину, я викрутилась і вдарила мутовашим ящером об землю, сіла зверху, і провернула голову, під моїми руками чітко хруснув хребет мутанта. Ядер великий, прудкий, але не готовий приймати удари. Я перевела погляд на Фелікса. На ньому просто церква тканина, може бути, що загризуть.

— Ідеш переді мною, я спину прикрию. Бо тебе один такий сюрприз розірве.

— Ти голіруч звернула йому шию, так? Чудово....

Дивак. Ну от в що мені робити було? Стати їжею для ящера? Він точно тут здохне. Ми поплелися одним з ходів. Шахти не розроблені, схоже через мутантів сюди маються вкрай рідко, а отже шансів натрапити на когось мало вірогідно. І не можу сказати добре це чи погано. Гортанний рик швидко перервав роздуми.

Без жодної затримки істота схожа на кудлату мавпу зростом під два метри (що воно узагалі в печері робить?) перейшла в атаку. Ми обоє без зброї, це пахне самовбивством.

Я з кулака врізала мавпі в щелепу, якщо примати настільки людиноподібні як сказано в старих посібниках, то больові точки в них ті ж самі. Звірину удар кулака посилений металічними нашивками на кістяшках не зупинив, я пропустила лапу що полетіла у відповідь повз себе, послідував ще один удар, ставлю руки на зап'ястя звіра, встаю на руки і перекидую себе за спину мутанта. Але, втративши з поля зору стрибучу жертву звір переключився на більш пасивну і нерухому, відреагувати на подібне хамство я не встигла. Паща мавпи відкрилася, ну і геніальний в своїй думці Фелікс сунув руки під гострі ікла. Через мить він їх висмикнув, і розвів в сторони, мавпі в обидва боки голови стукнуло кілька каменів. Мавпа гепнулася на землю.

— Фелікс?! Це ще що за махінації?!

Замість відповіді він продемонстрував мені руки без блокуючих браслетів.

— В каменях залізна руда, тому тут з моєї магії сенс є. А щелепи мавпи сплюснули форму браслета. Але що з твоїми робити я ще не знаю.

Я кивнула. Що ж, це справді геніально і шокуюче.

— Ідемо далі.

Коридор змінився коридором, ширина шахти була неоднорідною, сказати чи ми ідемо до розроблених шахт, чи далі у дебрі було неможливо. І нема на кого покластися, ми вибратися можемо тільки самостійно. Шахти цілком можуть мати кілька виходів.

Але, прогресу не було. Нічого не змінювалося абсолютно. Хотілося гатити в стіни, волати і когось набити, але єдиний на кому можна було зірватись мене ще не збісив, бити ж людину яка була тихіше води було якось.. низько і підло. Фелікс повільно переходив у стан німої істерики. Принаймні руки у нього вже трусило.

Часто чулися глухі рики, але поки що жоден з місцевих жителів не обрав нас як потенційний прийом їжі. Та безформно постаті починали проходити повз на куди ближчій відстані.