Розділ двадцять третій, і облом.

Ми ішли далі, якогось дива чим далі ми ішли тим легше мені ішлося. Наче на початку подорожі, а не після майже місяця блукань по степам і болотам. Передчуття завершення цієї подорожі гнало вперед не гірше ніж чарівний пендель.

Я розштовхував перед собою польові трави, які стали куди вищими і грубішими ближче до гір і ішов вперед. Сонячні промені гріли шкіру, я зібрав волосся у високий хвіст, щоб не було спекотно в шию, і через цю ж спеку верхня частина комбінезону висіла на моєму поясі, підтримувана паском. Вітер пронизував тонку сорочку наскрізь.

Поряд так само бадьоро крокували Рено і блондин. Поступово шлях пішов під гору, хоч іти стадо трохи важче.

— Поглянь сюди. — Рено узяла мене за руку і підвела до краю, кивнувши вниз урвища — Ось! Дерева!

Я поглянув туди, куди вказував пілець. Рослини, високі, вклиті чимось твердим, і шерхавим, з зеленими плескатими штучками з прожилками. Гілок було багато і вони сильно розгалуджувадись у різні сторони. Виглядало це не так як я уявляв, але досить схоже.

— Одне з небагатьох місць де вони є.

Мабуть я зараз виглядаю тупо, але все одно, я зробив крок вперед, але Рено мене притримала.

— Обережно, бо впадеш.

Я простояв п'ялячись на дерева ще кілька хвилин, і ми знову поперли далі.

З часом трава стала геть куценькою і почали проглядатися жовті гладкі камені. Почав морочити теплий дощ. Сонце сяяло. Може для когось це просто був би хороший день, але це мої реалії, тут такі дні трапляються вкрай рідко, тобто майже ніколи. Ні ну як, дощі,  а зокрема кислотні, або безжальне сонце, яке не гріє, але гарантує запаморочення, це все і є перлини сьогодення.

Я провів пальцями по листкам куща попід звивистою ледь помітною гірською стежкою. Усе стрімко іде вгору! При чому не тільки події, а й наша дорога, що було не надто добре. Диски прохолодні, але в той же час не надто міцні. Ой... Листок відпав... Це ж нормально? Ну, зробимо вигляд що нічого не було. Я заникав листок назад в кущ, тут у нього їх багато, ніхто не помітить. Але з куща висунулась рука, що спробувала зцапати мене за зап'ястя.

— Ого.. дивно що наші рослини так не вміють...

— Як вміють?

— Руками хапати.

Після цих слів Рено з розгону вгамселила по кущу з ноги. Звідти пролунав скрик, і вивалився чоловік, доволі щупленький, і невисокий. Чоловік покотився вниз стежкою, але блондин притис його ногою до землі.

— Ярво! Яааааарвоооо!

Якогось дива закричав чоловік, але вже за секунду білявий схопився за передпліччя, сіпнувшись, і через шість ударів серця осів на землю.

Ліворуч!

Я смикнувся і впіймав щось, що неслося на мене, немаленький такий дротик. Рено насунула шолом, я сховався під невидимість. Мечі майже вилетіли з піхов. З кущів вилізли з десяток людей, всі Курявні Кальмари. Опа опа опа. Пахне смаженим! Серйозно. Рено підпалила одного з них і він почав кататись у багнюці. Зброя загриміла об зброю. Я просто гладив всім підряд, стусани, підсічки, удари. Рено ще стояла на ногах. Мечі з свистом сік повітря, тому Кальмари трималися на відстані. Та довго так тривати не буде, рано чи пізно або виб'ють меч, але в неї закінчаться сили. Я роздавав на горіхи і на пироги на право і на ліво. Але тривало це не довго. Хтось примудрився мене вичислити, і виписав такого копняка під зад, що я мало не переказакнувся. У наступну мить мені надягли мішок на голову, але шосте чуття це не перекрило. Я обернувся і врізав щільно збитому нападнику в живіт, і одразу ж з ноги в бік, після цього комбо він впав. Я знову розвернувся і вдарив іншого з ноги у груди. У такому от режимі я чисто на факті несподіванки набив ще кількох Курявних Кальмарів.

 Але врешті решт чиясь груба рука зачепилась на моїй щиколотці і з гарним таким замахом швиргонула об землю. Я звивався у руках полонителя, той просто затис мене попід пахвою і ніс кудись. Недовго, я вигнувся дугою і виліпив йому по морді. Наступної миті я гепнувся озем, пластом поповз до кущів...

В вухах задзвенів крик:

— Вона у нас!

Під моїми руками осипалась земля, я проїхався бо грунту, послідувало кілька глухих ударів. Шелест... На прикінці я врізався у густе переплетіння чогось колючого і легко ламаючогося, а потім послідував фінальний удар, якій відправив мене у непам'ятство.