Розділ двадцять перший, блискавичні спогади.

Урешті решт, наступного ранку ми... Поперли далі, прямо. Але була і одна ще більш неприємна новина, місце, де біленький недокрабик розсік мені руку, посиніло, навіть з'явились фіолетові плями, і цей неприємний слід розповзся далеко за межі перев'язки.

І що би було логічним у цій ситуації? Підійти до дорослих, показати, попросити допомоги, чи не так? Але я якимось дивом прийшов до висновку, що цим лише нароблю проблем, тому терпів, ну типу скільки вже часу пройшло, якби це була отрута, я би вже здох. Тому я терпів жахливий біль, що, здавалося, роздирав шкіру і проникав аж у кістки. Якщо бути чесним, то терпів я не довго. Рено помітила, що я увесь час тру руку, мене безцеремонно зцапали за кисть і відкрили темний слід цьому світу.

— Це ще що за...

Я лише пересмикнув плечима, ну звідки я знаю що це таке?

— Нічого жахливого. Істота що його поранила, впорскує сполуку, що заважає згортанню крові, тому тут нічого жахливого, по суті, просто синець.

Рено кілька секунд опрацьовувала інформацію, але урешті решт кивнула, і поплелася далі. Білявий провів її стурбованим поглядом, і цього разу я не зовсім розумів його тривогу, ну всі іноді підгальмовують, що тут такого? Правда ж?

Ми перли далі, годинами, безперервно, небо було затягнуте хмарами, я свердлив світлу пляму, що вказувала місцезнаходження сонця, мало що не вголос благаючи її повзти до горизонту швидше.

Але темніло повільно. Хоча ні, темніло швидко, але лише тому, що хмари називалися загрозливо чорним. Рокіт грому вже час від часу розливався над степом, але блискавки ще не були дуже помітними. Ринув дощ, при чому одразу в зливу, я згадав перший день у "Горобцях" тоді теж була злива, але, тоді лунав сміх, та і нас було багато, а не троє.

Я пересмикнув плечима від холоду, одяг прилипав до тіла, викриваючи справжні габарити трьох суб'єктів, яким вистачило мізків поплестися через степ на своїх двох.

Так минуло кілька годин, навіть якби ми зупинились, це би нічого не змінило, мене били дрижаки від холоду, а потік води з неба заважав шостому чуттю. 

Ну а потім не відбулося зовсім нічого дивного. Усього то лише у найближчий кривник вдарила блискавка. Блискавка ніколи не б'є в те саме місце двічі, так? Ну звісно, сюди вдарило... Дванадцять!!!! Разів. А дереву хоч би що! Стоїть собі, навіть не здригнулося. Я втиснувся в бік Рено. Але звичної підвищеної температури не відчув. Я зазирнув їй у вічі. На худому обличчі не було і тіні усмішки, а під очима залягли темні кола. Стис її руку.

— Не варто було викладатися у них повністю...

Вона поплескала мене по спині, на що тканина уніформи відізвалася хлюпанням, на її губах на мить з'явилася тінь усмішки. Я нахилив голову, не розуміючи її слів.

— В нуль? — білявий стрепенувся.

Рено кивнула. Сріблясті очі широко відкрились. До мене нарешті дійшло. Магія, якщо вона робить людей сильнішими, то якщо використати ману має накотити слабкість, це логічно. Отже це і пояснює нормальну температуру тіла у Рено, що для неї останнім часом не характерно. Ну звісно, вона лише нещодавно отримала магію, отже мани у неї не так і багато, а тут бій з кракеном і потім одразу відряд напав. І що ще за пророцтво таке?!

— А що за пророцтво? — я подивився на білявого.

— Провидіння відкриється лише обраному, чиє серце чисте і світле, герой прийде з невідомості, ітиме разом із відданим і вестиме їх туман, героя не супроводжуватиме слава і велич, а його дорогу випалить Фенікс і проллє на неї світло Аксолотль. — на пам'ять прочитав той — у мене є підозри з приводу туману, а в кандидатурі фенікса узагалі немає підозр. Також думаю я знаю хто може бути "героєм" і "вірним".

Він ще пробурмотів щось типу "але вірогідний аксолотль відкинувся... Томота, Томота, і запекло ж тобі туди сунутись..."

— Томота? Особа складно визначальної статі з густим і скуйовдженим синювато чорним волоссям, блідою шкірою, і сумними темно синіми очима? І ще болісно кощаве більшу частину життя? Серйозно, тільки хоч трохи її до нормального стану доведу, на тиждень контроль послабили, знову те саме, та вона не схожа на ходячий скелет лише тому що плечі дуже вузькі і тулуб тендітний. — усмішка повернулась на лице Рено при спогадах про.. ну Томота не сильно старша за мене, шістнадцять їй усього то, тому про підопічну.

— Ееееее... Опис.. схожий.... Не знаю про контроль, але в цілому... Вона — білявий кивнув.

— Дивно, вона про тебе нічого не казала, хоча я узагалі про її минуле знаю мало.

— Вона ж.. померла.. — білявий шоковано поглянув на Рено.

— Майже померла — виправила його жінка — тричі. Але ні, жива і майже здорова, може навіть побачитесь.

— Значить, ще одна роль знайдена.