Розділ дев'ятнадцятий, більше... Більше... БІЛЬШЕ!!!

І тут з скупої рослинності виповзло... Ну.. щось. Восмилапе, воно ковзало по трясовині, тіло продовгувате, з низько опущеною головою на довгій шиї,  широка паща була трохи привідкрита, летіло воно на нас, і розмірами було не маленьке, це неприємно, але у цю горлянку мене можна було пропхнути цілим.

Створіння почало нарізати кола навколо нас.

А ми продовжували йти прямо, що ж, у істоти не було зубів, це вже добре, отже ковтає воно цілком. А значить, на Рено і білявого воно не цілиться, що вже погано. Поки істота не атакувала, та хто знає, наскільки воно голодне.

— Будемо бити? — Рено кинула погляд на істоту.

— Ні, не варто, чекаємо, воно може піти геть, а як прикінчимо, на верески щось побільше підтягнеться.

— Значить уб'ємо швидко — Рено потисла плечима, схоже їй серйозно треба на комусь зігнати злість, білявий зітхнув.

— Не вийде, живучі дуже.

Рено водила створіння поглядом. Її рука стикалася і розтискалася на руків'ї меча. Мгм, вона одною рукою несе мене, а іншої збирається порішити незрозумілу істоту, багатозадачний боєць, одночасно і мама і машина для вбивства. Стоп. Що я щойно зморозив? Треба гнати такі думки в заший поки не приїлися, бо потім правда буде занадто болючою. Зі мною досі таскаються лише через почуття провини, і не можна пускати у голову нічого іншого.

Я це прекрасно розумів, але дурнувате нутро напів дитини не знавшої турботи тягнулося до джерела ласки як комар на ліхтарик, хоч і розуміло, що його прихлопнуть в результаті, обламавши усі слозиві амбіції, як комашці крила.

Істота ще якийсь час кружляло, але потім голод взяв голод на д здоровим глуздом, і вона рвонула на нас, не випускаючи мене Рено відступила в бік, розсікши бік істоти, а білявий дуже навіть живописно прохромив катаною істоті голову. Створіння беркицьнулось трохи боком, і було поглинуте тванню.

— Не...

Пролунав виск, що вирвався з уже вбитого тіла.

— Треба було притопити — ще тяжче зітхнув блондин і озирнувся — Пішли, треба відійти якомога далі.

Звісно, що моє положення не змінилося, але урешті решт заявився новий учасник нашого шоу про виживання у екстремальних умовах.

З'явився він з-під твані, витягнувши мацаки, нас трьох підняли найгаребнішим чином.

— Які симпотні тут усе таки кракени! — протягнула руда катастрофа, коли одноока кальмароподібна істота показала себе у всій своїй неохопній красі.

Кракен видав клюкочучий звук, і хват навколо нас посилився, і якщо винищувачам все одно, то у мене зараз щось трісне. Клекоту вторив войовничий клич, а потім і вереск болю. Кракен впустив Рено, вона перевернулась на ноги і вихопила сокиру, зброю охопило вогнем, палаюче лезо легко сікло мацаки. Я сіпнувся і спромігся танути мацак, що стискав мене, але без особливого ентузіазму. Є у людей така риса, в присутності двох союзників винищувачів перестають боятись. Ну логічно, як можна боятися монстрів, якщо один з них носиться з тобою буквально на руках? Я кажу це не намагаючись когось образити, якщо що.

Бій був епічний. По одному мацаку тримало мене і білявого. Я всі інші вісім були направлені на бій з Рено, але сутичка була на рівних. Рено рухалась легко і спритно, як механізм, тіло винищувача дозволяло виконувати найскладніші зв'язки, сокира літала в худих жилистих руках як пір'їна, а на вузкому веснянкуватому лиці сяяла широка, дещицю маніакальна усмішка. Кракен потрапив під гарячу руку, буквально гарячу, навіть горящу.

— Щелепу підбери — буркнув я до білявого.

Той слухняно закрив рот. Я повторив спробу звільнитися, але кільця щупальця стали лише тугішими... Я здушено квакнув. З піхов на боці білявого вилетіли кілька тонких лез. Вони буквально левітували, леза вистроїлись у правильному порядку, утворивши кільце, і два щупальця, що досі тримали полонених, було відрізано. Була вже моя черга підбирати відвислу щелепу, але не стільки для гідності, скільки щоб не наковтатись твані. Я став на коліна, і вигувшись, задом вперед, вибрався з захвату ослабіваючого мацака. Поряд підскочив і блондин, він змахнув руками, тай узагалі до імпульсу додався і вигин тіла. Кільце з лез, яке шалено оберталося, описало широке коло і врізалося в голову кракена. Рено легко підскочила над завмерлими на мить мацаками і сокира роззсікла плоть звіра. І от, кракен поліг під натиском двох винищувачів. Плоть мутанта обм'якла і зовсім перестала тримати форму, на ній неможливо було стояти, Рено навернулась, білявий підскочив і подав їй руку. Тіху ти яке услужливе!

Але ідеалічну картину наполовину пари (один сама закоханість і турбота, а інша узагалі не в курсі) перервала поява ще більшої проблеми...