Розділ вісімнадцятий, оболотнення

На ранок було ХОЛОДНО. Ну не настільки як уночі звісно, але якщо вдень пече, це не означає що вночі ти не задубнеш, народна мудрість. Звісно ж що на наступний день наша подорож кишачим зміями степом продовжилася.

А що найдивніше, бугрувата нерівна земля перетворювалася на м'який торф. Дерева позгнивали, а болото катастрофу пережило чудово, герої, як відомо ідуть в обхід, але хто його знає, скільки тут треба обходити? Ми не можемо собі дозволити затримку, адже ніхто не готувався до довготривалої подорожі, і тепер кожен зайвий день може обернутися голодною смертю.

Морозні пальці вітру заповідали під мішкуватий одяг який свою функцію більше не виконував. Довелося заплести косу, бо вітер дув у спину і я просто не міг бачити.

Рено схоже повністю відійшла від оціпеніння, і над степом злітала, схоже що лайка, на невідомій мені мові, на скільки я зрозумів за інтонацією вона картала себе.

Узагалі у нас тут з мовами велике питання, повністю збереглися дві мови, одна Східна мова і одна Західна мова, не знаю як вони там називалися, в тому селі з якого я вирвався лише завдяки Горобцям нас історії не вчили, але від наставника я вивчив мову Обвітрених Гір, що недалеко від Темного моря, признанні те, що від цієї мови залишилося в пам'яті, хоча він казав, що то діалект. Цю мову я використовую виключно для вираження почуттів. Багато хто знав залишки мови своєї докатострофної батьківщини, але я був результатом змішування такої кількості націй за ці три тисячі років від часів бункера, що легше було підрахувати яких народностей в мені немає, а не які є, тобто я жив як жив, ні роду, ні племені, ні традицій.

— Bhí do ghníomhartha míréasúnta, ach níor cheart duit tú féin a bhualadh suas. — раптом випалив білявий.

— as Éirinn? — Рено підняла голову.

Білявий просто кивнув.

— Дуже приємно почути мову предків. — наче виправдовуючись додав веснянкуватий блондин.

— Я чомусь спершу на Швейцарію подумала.

То вони виходить земляки? З якоїсь... Єірінн? Чи я не так розчув?

Я лише дивився на них широко відкритими очима,вони перекинулися ще кількома фразами на рідній мові, а далі ми знову ішли мовчки.

Торф ставав все глибший, я вже провалювався по щиколотки, звісно ж що в голову полізли думки про мої нещодавні барахтання у подібній масі, але я гнав їх у заший, не бажаючи викликати більше неприємностей ніж моя присутність вже спричинила. Грунт усе більше нагадував трясовину, мені доводилося час від часу витягати чоботи з болота, на нозі взуття нормально триматись відмовилося на відріз. Мене не підганяли, що було дуже добре, але знайти ще щось хороше було важко.

Терпець урвався ясно що у Рено, мене безцеремонно вхопили попід руки, вириваючи з лабет твані.

— Ходи суди.

Мене підняли у трохи.... Незвичній позиції, тобто я був притиснутий до неї, охопивши руками за шию і коліньми стискаючи боки, і мене одною рукою тримали попід зад, щоб не сповз. Я примостив голову в Рено на плечі.

— Може краще... — подав було голос білявий, але Рено похитала голово.

— Ні, не варто, ти головне веди.

Схоже моє обличчя зараз виражало такий шок, що навіть стриманий білявий фиркнув у кулак

Рено була десь на п'ять градусів теплішою за нормальну людину, це якось пов'язано з емоційним станом чи просто побічна дія магії? Я поглянув вниз на торф, на три веревочки слідів, одна з яких обривалася, неглибокі провалини в болоті швидко зникали, затримуючись на хвилину дві максимум. І через їдкий запах гончаки наш слід теж не взяли б. Це, до речі, може бути ще однією причиною, по якій ми поперли навпростець.через якийсь час твань піднялася до коліна, потім до стегна,  трясовина вже більше нагадувала рідину, білявий вишукував стежку, перевіряючи болото перед собою. От мене цікавить, хто ці стежки в болотах робить і яким чином? Ну не спеціально ж люди наступають піску чи чогось там, легше вже було б містки поробити, отже, це природні стежки. Може, то звірі просто ходять і стоптують? Он і місцевий житель. Кошлате створіння схоже на пухнастий клубочок з чотирма довгими і тонкими як спиці лапками стритоно біг трясовиною, а лапки схожі на качині не грузли в болоті, ні, відпадає, воно витоптати нічого не зможе. Клубочок наблизився до нас, вільною рукою Рено загарбала його за хутро і відправила у політ до віденського пучка рогозу, створіння поспіхом перевернулося на лапки і дало драла.

— Противні створіння — Рено провела "клубочок" поглядом — Місцеві кровопивці — пояснила вона мені.

Ага. Якщо кровопивці, мають бути і ті в кого пити кров, а отже, є хтось побільший. Якщо дуже великий, то побачимо одразу, якщо хижак, доведеться тікати. Рено і білявий йшли майже по пояс в трясовині, але схоже що під нею була якась поверхня, що могла витримати худу, але доволі високу людину, в частково металевому обладунку, і ще з двадцятикілограмовою ношею, і плюс два мечі, і два наплічники, коротше, надійна опора, але мене не випустили, і я розумів чому, тут мені вище пояса буде точно, сам я ітиму куди повільніше, ніж Рено зі мною на руках.