Розділ сімнадцятий, дорога безкраїми широтами

Був третій день дороги, а про ціль нашого маршруту мені до сих пір не сказали. Весна, що по троху передавала повіддя літу вже не морозила, а опівдні узагалі починало пекти у голову. Через ковилу ми не бачили на що наступали, а грунт був такий, що ногу зломиш на раз два. Звісно ж, що затінку не спостерігалося у радіусі поля зо...а ні, он у далині здіймалася парасоля кривника, високие товсте стебло яке я обома руками не зможу охопити, і широкий накрив суцільного круглого листа. Але до нього паняти кілька годин.

Я відчув скрип на високому, до коліна, чоботі. Підсмикнувши ногу вгору я відрив своєму погляду змію, що колами обвивала мою щиколотку і шкребла зубами об шкіру чобота. Я згріб змію за голову так, щоб ці самі зуби не проткнули мою руку, і відширнув повзучого гада на добрий десяток метрів назад.

Рено провела поглядом змію.

Ніяких коментарів не послідувало. Дивно. Подібна історія повторювалася кілька разів. Змій тут було повно хоч в'яжи з них. Щоправда, жодному гаду не вистачило мізків вкусити вище важких мисливських чоботів. Принаймні поки що.

Ну що я можу сказати? Ми просто ішли вперед, дивились вперед і перли напролом. Навколо розстилася океан польової трави що кишіла повзучими гадами, подекуди підвищувались над золотистим простором громіздкими неоковирними обрисами кривники. Але на зло жоден з них не лежав нам на шляху. Сонце шквірило не надто сильно, але в голову вже здорово напекло, довелося паритися в щільному каптурі щоб не звалитися просто тут серед трави, з її то висотою мене не одразу і знайдуть. Поки я не надто відставав, але, я майже на пів метри нижчий за цих двох дринів, і якщо на втому білявого я ще лишав якісь надії, то Рено буде перти без зупинки аж до ночі, потім зверхнє на нас подивиться, і попре далі. І узагалі я не винищувач, на відміну від них.

Кхм... Ну так от. Крок, крок, крок, крок, крок, крок, крок, крок, крок. Цікаво?! Ну то на шо вирячився, шляк би тебе трафив!!?

Кхм Кхм... Аж полегшало. Ламання четвертої стіни не підводить ніколи.

— Шоб тебе перекосило! — гарикнув я, послизнувшись і навернувшись у траву.

Я одразу підскочив, і у мене по нозі поповзло щось крабоподібне, одна лапка якого була товщою за мій палець, я вчепився в нього і як раніше з змією відпустив у політ, але воно встигло зцапати мене за руку, кров потекла по передпліччю, на кисть, з пальців падаючи на землю. Ну нарешті хоч щось цікаве!

— Давай сюди.

Рено схопила мою руку і обмотала місце розсіку бинтами, марля вкрилася багряними розводами, але їх закрили нові шари матерії, перев'язавши "поранення", таке і пораненням не назвати, вона пішла далі, цього разу притримуючи мене на одному рівні, наче якесь шалудиве маля, яке саме шукає собі неприємностей на одне місце.

Десь під ніч ми зупинились.

Так от. Носити завелике взуття — ТОРТУРА! І ніяк інакше. Воно бовтається на нозі і в результаті натирає так, що поки знімеш його після того розкажеш навіть те чого сам не знаєш.

Ми сиділи на колі листа кривника, знизу нас за ніч зжеруть, тільки кістки лишаться. Я скрутився клубком відчуваючи як нитка усвідомлення вислизає як пісок крізь пальці. Нарешті сон, у мене завжди були проблеми з засинанням, але тепер не тривожити ні шум ні холод ні вітер, Рено і білявий про щось говорили, але здатність розуміти людську мову до завтрашнього ранку мене покинула.

Білявий провів рукою мені по голові, вирвати б і поставити задом наперед, ну чесне слово а інше місце обрати не міг? Не те щоб мені узагалі було огидно торкатися людей, але це теж частково правда, але на гіркому досвіді я засвоїв, що моє шосте чуття напряму пов'язане з волоссям, в іншому випадку я би вже давно його обрізав, але якщо я це зроблю, то втрачу половину інформації, яку отримую від світу, (адже коливання повітря давали мені побільше ніж інші чуття, одним словом, це як для звичайної людини раптом осліпнути) на тиждень, засвоєно на власних помилках шостирічної давності, мені обрізали волосся, і я розшибив ніс об одвірок ще не встигнувши вийти з тієї кімнати. Одним словом, хай білявий дякує вищим силам що у мене сил навіть очі розплющити не було, і що у нього сухі руки, були б мокрі, то сили вмазати знайшлися б, вам же неприємно коли хтось лізе в рота або до ока? Ну і от.

Але усі мої гніви і образи лишилися при мені.