Розділ шістнадцятий, психічно зоровий скаженець.

Я повіііііііільно розплющив очі.

А потім моє тіло пронизав жахливий холод, я зойкнув і підскочив в гору.

— Ти шо?! — Рено відсахнулась від мене.

Поглянувше вниз вдалося виявити, що майже по пояс стояв у воді. Як вже було сказано раніше, я в даний момент нагадував ходячу фігуру з болота, Рено та блондин були чистішими, але не набагато. Мабуть тому Рено і прийшла неймовірна в своїй геніальності ідея, зрізати через ріку, але вона не врахувала, що ні я ні білявий не можемо себе зігріти. Або може вона просто все життя не відчуває температури і просто не розуміє цього? Я щось чув що зміни по типу вогнетривкості порушують сприйняття температур, якщо це так, то так і з холоду відкинутим можна, навіть не підозрюючи.

Ну коротше, наскільки я зрозумів, я виробився у неї на руках, і мене опустили в холодну воду. Я озирнувся. Білявий з неприступним виразом обличчя зайшов у воду, але його плечі помітно так пересмикнуло. Переборовши бажання вилізти назад я заліз під воду і тяк сяк відмив з себе бруд, одягу це звісно не допомогло, але обличчя тепер було більш менш чистим. Потім я кинувся наздоганяти Рено і білявого. Почуття таке дивне... Як наче усередині порожньо. Вони два винищувачі, удвох складуть середньостатичну ударну групу. І нащо я їм здався?

Коли я з ними порівнявся Рено стисла мою руку. Течії у ріці майже не....

Накаркав.

Потужний потік води майже зніс мене з ніг. Але Рено міцніше стисла моє зап'ястя. Білявий видів якийсь звук, смикнувшись мене ловити, але зупинився.

Чому ця особа вилупилась на Рено як на НЛО? Ну чесне слово, міг хочаб спробувати зробити вигляд що на неї не зирить. Але мене куди більше дивувало, що Рено досі не вказала свого обурення! Тиск течії нарешті зник і я зміг твердо стояти на ногах. Я вилупився на білявого у відповідь, якщо Рено цього не робить, то буду я. Але, наврядчи блондин на мене зверне увагу, він і дерева перед собою не помітить, вмажеться, так уважно сріблясто зелені очі розглядали Рено.

— Куди ми йдемо? — Рено нарешті подала голос.

— Ми... Ми.. за тобою, взагалі-то...

Ойойойойой! Як ві диииииииивиться! Поняття не маю що в його погляді, але це точно не погляд здорової людини. Здорова людина так п'ялиться лише на об'єкт прямої симпатії. Я прекрасно відчував, як його дихання збилося, стало трохи уривчастим, погода стояла безвітряна, і для мого чуття це було ясно як колір його волосся для мого зору. Ну так от, здорова людина так дивиться тільки на об'єкт любовної симпатії, але здорова людина не визначить як даний об'єкт Рено. На неї ніхто не дивився, і навіть той їх роман з Тарисом, не думаю, що це було серйозно. Ну її емоції коли я був в її пам'яті, він їй був як брат, та вона на нього за той поцілунок навіть розлізлилась, мабуть і досі ображається. А це біляве непорозуміння про щось там думає, хоча ні, не думає. Він не думає.

Рено зітхнула і закотила очі.

Цей блондин навіть більш пришелепкуватий ніж його молодша сестричка. Я згадав смішливе дівчисько з пухнастим тепло каштановим волоссям. Лиця у брата і сестри були просто неймовірно схожі. Цікаво, що за магію він отримав при переході в верхній ранг? Стоп... Та ілюзія... Там хтось сказав, про Фелікса... Так звуть його чувака, і він кинув свою групу... Він може створювати просторову кишеню, але вона лагає?! Це сильно.

— Агов! Він інколи випадає з реальності — Рено стисла мою руку.

— Ви іллюзіоніст?

— Чому ти так думаєш?

— Ну... В мансіоні, жінка казала що..

— Вона весь час плутає мене і Сифу. Поняття не маю чому. Так і знав що ти тоді нас побачив. Ткання іншого прошарку реальності в юного мага як Сифа легко рветься.

— Міічіро, все добре? Фелікс, ти розумієш, про що він говорить?

— Я вже розповідав про те що ми за вами слідкували. Він тоді потрапив до нас у просторову кишеню, і все побачив. Не знаю як.

Знову воно на неї вирячилося!

Я почувався так, як, мабуть, почувається дитина, у якої матір після розлучення приводить нового партнера. Недовіра, острах, і тому подібне.

Ми йшли якимись зарослими степами, обійшли селище і пішли далі. Степова трава сягала мені поясу, а іноді і вище. Поступово, вітер посилився, почав рвати волосся, смикати одяг. Цікаво, куди ми все таки йдемо.

Таааааак. Ми йдемо на схід! І що це нам дає? Нічого!!! Адже я гадки не мав де саме ми знаходимось. Лишається сподіватися що и не перемо навмання.