Розділ тринадцятий, моралі і муки.

Я пробирався чагарями, обдираючи руки і бличчя, не знаю від чого Рено наказала мені тікати, але якщо наказала, то значить треба, я зробив цей вибір, коли лишив бомбу цілою. Гаразд, гаразд, я і подумати не міг, що це призведе до такого!

Урешті решт я вибрався з чагарів. Подивився на селище, що бававніло на віддаленні. А потім знову на чагарі, ну, коли я кажу "чагарі" я маю на увазі зарості рослин по десятку метрів у висоту, вкритих рідким широким пласкатим листям та колючками. Цей вид чагарів називається гостролиста, адже листя цієї рослини гостре на смак. Але воно не перетравлюється, ця рослина цвіте увесь час, навіть зимою, і завжди плодоносить, але плоди ці потрібно правильно готувати, інакше будуть проблеми.

Навіть не знаю, чи легше мені буде жити у селі ніж у чагарях... Адже протриматися треба два дні? Два дні, це можна витерпіти і без їжі, а вода є, ріка неподалік, а змінені, як відомо, несприятливі до тієї кількості радіації, що міститься у земних водах.

А у село так не хотілося іти, мене наче відштовхувало звідти. Отже вирішено, я туди не іду бо я туди іти не хочу. А тепер можна сісти і застосувати нарешті сіру речовину у моїй голові, не знаю, що керувало мною весь цей час, але з моменту, коли я почув наказ драпати, мозок до керма точно не торкався.

Результат роздумів був невтішний: я безмозкий дурень який нічого не знаючи драпанув світ за очі лишивши чи не єдину людину яка про мене піклувалася на призволяще долі. Звісно, у даного висновку багато недоліків. Наприклад, навіть якби я лишився з Рено, я би нічого не зміг змінити, типу, я умілець, вона винищувач, це як.. як коли курку запрягають в один віз з конем, я просто нічим не зміг би їй допомогти, ну от таке моє життя, з собою під невидимість не можна затягти об'єкт важчий за себе, тобто з одного боку мене було легко вести, а от з іншого я ніколи не зможу ховати нікого, хіба дітей, і то не всіх. Кхм, повертаємось до теми. Як я посмів лишити її там!?! *Звуки моральних мук і само ненависті*

Потім ще кілька годин у мене були дебати з самим собою з приводу повертатися чи ні. В результаті висновок був, що все вже відбулося, і приходити немає сенсу. Але тягар нікуди не дівся. Про мучився я до вечора, а там і до пів ночі. Оскільки нікого не було на два кілометри навколо мінімум я дозволив собі наревітись, аж в голові почало гудіти, що і допомогло нарешті заснути. Дієвий спосіб боротьби з безсонням, до речі.

***

— Довгенько ти мучився.

Темно, абсолютно, але все видно, ми сидимо на порожнечі, ми. Я, Рено і якийсь блондин з зовнішністю аристократа.

— Одразу кажу, це не сон — Рено простягла руки, ніби це було доказом правдивості її присутності.

— Ну як, сон, але ми не породження твого мозку — виправив білявий.

— Не важливо — Рено відмахнулась — Чекай у селі, я тебе сама знайду, головне, не тікай нікуди.

— .... — я озирнувся ще раз, де я, що я тут роблю, що Рено тут робить, хто цей блондин, і що він тут робить? Багато питань і жодної відповіді.

— Слухай, поза законом...

— .......

— Ох.. у тебе очі зараз повипадають.. заспокойся, ти ніяк не провинився, тільки я. Ти спокійно повернешся до міста і приєднаєшся до групи. Гаразд?

Я кивнув.

***

На ранок я був більш менш бадьорим. Уффф... І насниться же таке! Я підвівся і потягнувся, у спині щось клацнуло.

— А ти тут що робиш?

Пролунав грубий голос.

Я озирнувся, але шосте чуття спрацювало першим, я присів і рука мисливця, звичайного, не гільдійського, загарбала не мій комір а повітря. Я відскочив убік, усе ще сонний, тому меч тримав не твердо.

— Ще трохи і наступив би — сказав другий чоловік.

Обоє п'ялилась на мене у повному шоці, поки я намагався протерти очі і при цьому не випускати їх з-під контролю. Про всяк випадок я відійшов ще на кілька кроків. Чоловіки у бою проблеми не зроблять, вони не з гільдії, збирачі, цивільні, якщо я тікатиму — не наздоженуть.

Вони повиймали пристеньку зброю для ловлі дикого звіра, і дивились на мене з осторогою. Вони вже побачили, що на мені одяг мисливця, але це їх ні трохи не заспокоїло.

— Що воно таке?

— Не знаю, виглядає як дитина, але що дитина тут могла робити?

— Мисливець це точно, бо спав зарившись у листя. Так ніхто у нас не робить.

— Мгм, тільки от якось це не дієво, ти його щойно мало не розчавив.

Я вирішив дрипати.