Розділ дванадцятий, ударна група.

Будівля рухнула, абсолютно і повністю, у повітря злетіла хмара пилюки. Ударна хвиля, це ж так називається? Мало не збила з ніг. А гримнуло так, що позакладало вуха. Усі звуки якось відійшли на другий план. І не знаю який там орган відповідає за моє шосте чуття, але він схоже постраждав найбільше. Спершу мені ввижались купа людей що бігали поза нами і кричали, але насправді там нікого не було, а потім чуття узагалі вимкнулося. І це так нормальні люди відчувають цей світ? Та якщо хтось зі спини підійде то і не помітиш!

Рено перевела на мене погляд.

— Ну то як?

— Жахливо...

— Та ну, не могло тебе контузити, чи могло?

— В залежності від того що означає "контузити".

— Ааайййй... — вона затисла мені ніс пальцями — у тебе кров іде — потім жінка стисла пальцями верхній край мого вуха — Тиск підвищується чи що? Спишемо це на твою зміну. Ну все пішли, тепер чекатимемо на ударну групу.

Ми відійшли до битого шляху, і саме вчасно. Дві повозки запряжені трьома кіньми кожна повзли до нас. Рено спершу виглядала бадьоро, але потім провела дорогу поглядом, оглядаючи кожен поворот і побіліла до стану схожого на папір.

— Побий мене грім... Міічіро, ти просто зараз маєш валити звідси і якумога далі. Іди до чагарів, там поверни на захід і дійдеш до села. Кілька днів не показуйся у гільдії. Чуєш?! І будь обережний, там можуть бути мутанти.

Я шоковано вирячився на неї. Рено незвично серйозно дивилась мені у вічі.

***

Інтерлюдія, Рено.

Міічіро дивився на мене з таким виглядом, наче забув людську мову.

— Що відбувається?

Цілком логічне питання, але часу для нього узагалі немає. Я схопила хлопчика за плечі, щоб привести до тями. Зараз немає часу, у ударної групи точно буде кіт, для ловлі привидів, тож навіть під невидимістю його помітять.

— Тікай, часу майже не залишилося.

Він слухняно розвернувся, і розчинився в повітрі. Кілька секунд я ще бачила як у нього під ногами гнеться польова трава, що сягала хлопчику вище колін, але потім навіть цей натяк на його присутність зник. Мені лишалося тільки сподіватися, що він зробить усе так як я сказала. Звісно, можна було теж тікати, як то кажуть, швидкі ноги біди не знають, але бігти в поле — безсенсово, а слідом за Міічіро — наражати його на небезпеку.

Повозки усе ближче. А хай йому! Я розвернулась у бік поля. Усе одно мене спіймають, то хай спершу поганяються. Я зірвалась на біг. Повозки пришвидшились. І тут з'явилася надія. Річка, плавні! Там кінь не пройде! Ударники вилазили з повозок і сідали на коней, шестеро чоловік, мінімум половина з них майстри. З одного боку, цього не достатньо щоб зупинити повноцінного винищувача, а з іншого, я не хочу їх вбивати, та і повноцінним винищувачем назвати мене важко, і я буду напів дохла, бо біжу пішки. Але азарт вже вдарив у голову, а в венах вирував адреналін. Навіть якщо мозок розумітиме, що мені краще здатись, коли я в таких випадках дослухалася до свого мозку? І узагалі, я виграю час для Міічіро.

Мені здавалося, що я не відчувала ніг. Плавні наближались. Мить і я сховалась під захистом рогозу і очерету, ну або їхніх сучасних аналогів. Але я не зупинилась. Бігла далі, поки ще були сили.

Але у наступну мить відчула поштовх і звалилася у мул на узбережжі, мене зверху притисла Наата.

— А ти хитра, Рено. Проте навіть битий горобець може попастися в сільце.

— Не змушуй мене битися з тобою!

— Погрожуєш мені? Рено, ти порушила кодекс, вибач, я роблю те, що мушу.

Я скинула її з себе і спробувала притиснути до землі, але сама ледве дихала після біганини.

— Знаєш. Я була з вами у палаці, але спершу думала, що не скажу нічого. Але потім, ти почала тікати. Я була на пагорбі, зарізала шлях і обігнала тебе, але мушу визнати, впіймати тебе було важко.

Сили мене полишали, скинути її було важко, Наата сіла мені на спину і притисла мої руки до землі. Навіть підняти голову з багнюки було неймовірно важко. Підбіг захеканий командир ударної групи.

— Кефарган!.. Нарешті.. шість років ти у мене з рук вислизаєш як в'юн.. справи з чорним ринком, підриви, заколоти, мітинги, а ваші виступи з тим білобрисим. І чого ви добивається, скажи мені?

— Влади, яка не приведе до того, що світ котитиметься донизу як колесо кинуте з верхівки Евересту — вичавила я з себе.

Чоловік схопив мене за комір і підняв, крекнувши, з землі.

— Як ваше ім'я?

— Я Наата Кренмурд.

— Наата Кренмурд, вже післязавтра Ви станете винищувачем, адже Ви перемогли Керфаган у бою! — він продемонстрував 

Але раптом Наата, а за нею і фанатик, який ганявся за мною купу років заточились і попадали на землю. За ними стояв.. ну не знаю, скоріш за все чоловік. Трохи вищий за мене, стрункий.

— Валимо.

— Легко казати — я усе ще сиділа на землі.

Він фиркнув і узавши мене попід руки силоміць потягнув далі в плавні. Спершу я намагалася опиратися, але урешті решт пішла за ним. Він усе розганявся і розганявся, і незабаром ми перейшли на біг. Рогіз бив по лицю, але зупинитись — віддатися у руки стражників.