Розділ одинадцятий, шлях не завжди помітний.

Дивне маріння покинуло мою голову доволі швидко, десь за годину дві. Після повнолунної гулянки нечисті тут майже не лишилося свіжих трупів, а ті що лишилися лежали у важкодоступних місцях і тому не були пошматовані або підняті.

Нічого небезпечного не траплялося, але от дрібної нечисті було повно. Ми ішли коридорами лишаючи за собою обпалені залишки зомбі, яким вже не судилося повстати знову, а на нас вискакували нові і нові немертві різного ступеня розкладеності, були вибілені часом скелети і відносно нові трупи, на яких навіть можна було побачити риси обличчя. Також тут повилазили духи - злидники, але срібний кинджал мав досить сили, щоб їх відганяти, до Рено ж вони узагалі не лізли, мабуть відчували присутність магії в її тілі.

Нам довелося прикінчити піднятих кочівників, усі троє повстали у вигляді зомбі, схоже, що підняті вони були у повнолуння, бо були сильнішими за більшість немертвих.

Рено змахнула мечем і туша найкремезнішого з кочівників гепнулась на підлогу. Я проткнув груди ще одного колишнього кочівника, третій же вже давно лежав купою, його склали першим. Минуло лише три дні максимум з моменту їх смерті, тому вони ще не встигли мутувати як більшість зомбі і тому мабуть з ними і було складніше впоратись, здавалось, що це до сих пір люди, але їх вже неможливо було урятувати.

Ми знову пішли далі. Але, щось тут було не так, де цей вампір?! Ми шукаємо його не перший день, а досі жодного сліду, може його тут узагалі немає? Так, може люди вигадали якогось вампіра, а то були звичайні зомбаки, а ми тепер тут дурнів валяємо... Що це таке?!

Рено вийняла з наплічника незрозумілої будови апарат і всунула в розщелину у стіні.

— Що це?

— Бомба.

— А.. стоп.. бомба?!

— Ми вампіра не знайдемо. Я відправила поштаря, сюди скоро прибуде відряд зачистки, підірвемо палац, усе крило рухне, звідси повалять немертві і павуки і ми їх потішимо, а там і вампір підтягнеться.

— Але... Звідки?

— Від сусідки — саркастично відповіла вона закотивши очі — Ну де можна придбати законно бомбу?

—.. еее,...

— Правильно! Ніде! Тільки на чорному ринку. Але хто докаже, що це ми? Що трапилося на полі битви.

— Лишиться на полі битви — закінчив я одну з "мантр" мисливців, ця конкретна вчила нас що остерігатися слід навіть членів гільдії, бо уряд не має управи над тим що відбувається у диких землях, але Рено схоже інтерпретувала вислів по своєму.

— От і добре.

Вона налаштувала апарат і пішла далі протягуючи за собою кабель.

— треба поставити іще три, і перед запуском кинемо димівку у підвал.

Жінка пішла коридором а я стояв і п'ялився на бомбу. У мене всередині ішла боротьба між двома вовками, один вимагав дотримання кодексу і знищення вибухового пристрою і на його стороні була якась по дитячому фанатична віра у всемогутність гільдії, а інший казав, що ніхто все одно не постраждає і ми незрозуміло де а це дієвий спосіб і на його боці була довіра до Рено, яка кілька секунд тому впала у руїни, здоровий глузд і бажання покінчити з цією місією. На мій жах відданість гільдії ніяк не програвала усім іншим факторам. Я стис кулаки, глибоко вдихнув, поклав руку на руків'я меча.

І одразу ж забрав, розвернувся і пішов слідом за Рено. Хай уже буде цей підрив, якщо він має бути, не мені це зупиняти. Хоча насправді я розумів, що я один, хто міг би спробувати запобігти вибуху.

— Навіщо Ви узагалі їх придбали?..

— Їм роки два, я вже і не пам'ятаю для чого саме. Ці мабуть коли був протест у Піккатині. Ми тоді розірвали стіну до палацу тамтешнього управлінця.

Чомусь по її формулюванню мені здалося, що справи з чорним ринком вона має часто. Те враження яке я створив у своїй голові стосовно Рено було роздроблене, ну як, я утрую звісно, але таке гірке відкровення було як удар під дих. Невже вона справді увесь цей час вела якісь позазаконні діла і ніхто про це не знав? Вона?

Згодом було встановлено і інші вибухові пристрої. Як там і що, і яка узагалі була різниця куди їх пхати я був не в курсі, і от Рено кинула запалену димівку у підвал і ми швидко побігли до виходу.

Рено різко зігнула продовгувату капсулу з двома рідинами і по кабелях пройшов струмінь енергії. Ми стояли під самим пала цом кабелі було доволі мало. Рено схопила мене за зап'ястя і повела далі. Зупинилися ми десь метрів за чотириста, і саме тоді стався вибух.

Спершу я звуку не почув, просто будівля раптом почала завалюватись. А потім у обличчя вдарило хвилею повітря з пилом і бетонною крихтою, а бахруло так, що позакладало вуха.