Розділ восьмий, історії мисливця.

— Два роки ми з Тарисом були у мертвих землях, ми пройшли аж до Некрополісу, там якісь люди вели дослідження, а ми були в числі тих, хто їх "оберігали", але я особисто думаю, що над нами ті дослідження і проводили. Зомбаків там було просто немірено, були немертві мисливці з мечами і просто мирні жителі, і стражі, і навіть підняті мутанти. Там ми стикались з міміками, про них узагалі стільки історій, однієї ночі і не вистачить. Повсталі тварини там були як належне, підняті змії в черевиках, це найменше з лих, москіти які переносять струп, теж звичне діло. Жуки переростки, під одним з наших кінь перетворився на ходу, ніхто не помітив скверни на тварині, а москіти заїли, от і трапилось. Упирі, перевертні, бісики, фурії, вийли, русалки, лісовики, зарази, злодухи, мари, усе що тільки хочеш і не хочеш там було. На ніч треба було ставити по три захисні кола, усю зброю нам видавали з чистого срібла, кинджал, що я тобі дала тоді, то звідти. Ми носили часник на нитці, вішали повсюди під одягом, а головне на шиї, але воно погано допомагало, попіл в мішечках, сміх та й годі! Про міміків, то нечисть дуже небезпечна, часто було, втягнуть мисливця, а потім ходять під його лицем і шукають нову жертву, але міміки говорити не вміють, ми завжди вітались чітко і в голос, і завжди якимось новим словом, щоб та звірина не завчила одне вітання, але усе одно якось проникали. Та навіть під живих прикидались, Тарис казав, що мімік до нього під моїм лицем підібрався, якби він полінувався повністю позчеплювати спорядження, поминай як звали.. вже тоді... Багато кого погризли зарази, відмирали кінцівки, були ті, кого вкусили за горло. Жах, одним словом. Самій довелося відчути їхні зуби.

Рено відкинулась на стінку обозу і заклала руки за голову.

— Ми перевертали легенди з ніг на голову, по слов'янським легендам, русалки затягували людей під воду, але у нас ми ловили їх і витягали на берег. А перевертні не можуть ставати людьми, або вовк, або наполовину. Лісовик, ніякий не хранитель лісу, а зла нечисть, яка той ліс губить. Може, колись всі ці легенди були правдою, але тепер, це лише відголосок минулого.

Погляд зелених очей був спрямований кудись за межі обозу, наче жінка зараз бачить перед собою події, про які розповідає.

— Це робилось так, прив'язуєш в'яленину, або рибину випатрану, головне, щоб мало запах, до мотузки і закидуєш подалі у воду і повільно тягнеш до себе. Водна нечисть – всі затяті хижаки, на запах м'яса вилазять, а ти, зачаївшись десь за рогозом, напівдохлим, але все ж, а коли тварюка висуне голову з води не можна бити одразу, втече, треба дати виповзати на берег, а там гаком за ребро — Рено різко смикнулась, зобразивши руками рух, яким мабуть зачепляла гак за ребро підводної потвори — І одним махом через голову — вона провела руками дугу, наче перекидаючи те, що начепила на гак через голову — І об землю, а далі швидко прикінчити. У них зелена кров. З вийлами складніше, вони швидкі і хитрі, нападають з засідки. Проти них і потрібні кинджали, треба діяти і реагувати швидко, але не можна починати першим, вийло спершу вчепляться у жертву, але є кілька секунд до того, як він вгризеться у тебе, і саме в ці секунди, одним рухом, треба перерізати його глотку.

На щастя, Рено відійшла від потрясіння і розговорилася. Вона активно жестикулювала, згадуючи різні методи боротьби з нечистю, а я запам'ятовував, мало що, знадобитись може.

— Упирі це як вампіри, але простіші, і плоттю не гребують, тому їх ловлять на трупа, вони сильні і дужі, але з ними можна і затягнути бій, адже це вони розраховують вбити тебе швидко. Проти них нічого особливого, як з гуманоїдним мутантом. Бісики були одним з найменших лих, ми їх палили смолоскипами, так до речі і москітів позбувалися. Злодухи, от тільки проти них часник і діяв, але іноді вони вселялися в предмети, або в хворих чи поранених, в них треба накреслити руну, чимось срібним — Рено продемонструвала дану руну — Інакше не розвієш. Мари те саме, але шкоди робили більше. Вони проходили кола навіть ті, що ставили деякі з нас які мали відьомський поклик. Наводили кошмари, безсоння і втому, витягували життєві сили, їх виманювали на негативні емоції, просто доводили когось до істерики і розвіювали мар. Був один, якого вивели настільки, що на нього виповзло щось таке, з чим розбирались усі три винищувачі з особистої свити тих вчених скопом і ті ледве вижили. І фурії, вони наших весь час тягали. Це було жахливо. На них управи ми довго знайти не могли. Врешті решт ставили пастки, але працювало це погано.

— Я так розумію, ти належала до числа "тих з відьомським даром"?

***

Інтерлюдія, Наата.

Я зайшла до шатра. Рено вже припинила свою довжелезну промову і дивилась у стелю. Дрібний безсовісно дрих, притулившись до рудої. Це створіння узагалі ще той подарунок, звісно, проти мутантів це не працює, але з мисливців ніхто не очікує такого рівня володіння мечем від тендітного, мініатюрного хлопчика. Я сама свого часу мало не попалась на цьому, в нашому двобої його несподівано сильний удар майже вибив меч з моїх рук, але насправді, він ще слабкий, хоч на його боці володіння технікою і несподіванка.

— Я так розумію, ти належала до числа "тих з відьомським даром"? — спитала я.

— Мене намагались спалити на вогнищі, але сильного дару я не маю.

Рено підтягнула дрібного ближче і накрила накидкою, як ковдрою. В її рухах, виразі обличчя, в лагідних дотиках, в усьому була ця недвозначна ніжність. Чомусь це мене трохи дратувало, мабуть оманливий вигляд Міічіро. Таке ж миле і невинне, а всередині, та де там. Ну звідки у хлопці взятись ніжності і невинності, якщо він виріс серед підлюк?