Розділ четвертий, провал.

Я повів руками, начебто все ціле, нічого не зламав. Ні тільки не знову..

— Що він тут робить?! — надірвано скрикнув лучник.

— Рятує ваші спини від нападу зненацька — Рено стенула плечима.

— Та скільки йому років?

— Чому вас всіх це цікавить найбільше? — я схрестив руки на грудях.

— Він виглядає молодшим своїх років, але необхідні вміння в нього є. Думаю, на цій позитивній ноті можна закінчити.

Лучник продовжував свердлити мене поглядом, я драматично закотив очі і заховав меч в піхви, не треба давати їм зайвого приводу для нервів, вони майже не відновлюються. Я спалився набагато швидше, ніж сподівався, але що поробиш.

Я подивився Рено в очі, але через шолом побачити її реакцію було неможливо. Розпитування відкладаються на потім.

Коли виходиш з невидимості, то погляди на собі відчуваєш майже матеріально, неприємне почуття. Лучник наче нікого іншого не бачив, усе свердлив мене своїми хитрими очима, німий відреагував на мою епічну появу спокійніше. Колони зникали за спиною, ми ішли мовчки, нас пробирали дрижаки.

Здавалося, темна енергія розповзалася по підлозі холодними мацаками, пожадливо обшукувала кожен міліметр, шукаючи здобич, проникаючи у всі щілини, заповзаючи під шкіру і розносячи мертвенний холод по тілу, сковувала рухи, спирала горло, не даючи вдихнути і поселяючи неясну паніку, скручувала нутрощі, вчепившись вже не відпускала, ця потойбічна сила наче обгортала той вогник життя, що палахкотів у нас всередині, темними лабетами, і вогник тривожно тріпотів, як пташка у клітці, відчуваючи дихання смерті і намагаючись втекти від цього жахливого дихання далі, магія хотіла нас підкорити, перетворити на своїх маріонеток, енергія відчувала, яку силу має яке тіло, і страшно уявити, який тиск зараз відчуває Рено.

Я стис руку жінки, хоч якесь почуття захищеності. Мертв'яків я не відчував, усе чисто, здається. Але ніколи не можна бути впевненим. Почулось коливання, що нагадувало протяг, але дуже сильний. Параноїк не параноїк, я різко обернувся, чисто про всяк випадок, і зустрівся поглядом з кам'яною гарпією, її ж там наче не було? Що за нісенітниця? Напів птаха напів жінка, один з видів усвідомлюючи себе мутантів, з ними навіть можна було домовитись, істот подібного плану, свідомих, але з аномалій, називали містиками.

Статуя аж лякала своєю детальністю, кожна пір'їна, кожна волосина на ній була вирізана з мармуру саме так, як воно і мало би бути. Ніхто не звернув уваги на статую, що спокійно собі під стелею, але я точно відчув той протяг з її сторони, ну або я все таки параноїк. Але параноя, це невід'ємна складова професії мислився. Без почуття самозбереження нам просто не вижити. Я перевів погляд на Рено, гаразд, забираю свої слова назад, вона з двометрової висоти стрибнула у море з отруйними медузами, про що тут ще говорити?

Я смикнув Рено за руку і кивнув в бік статуї. Жінка зупинилась.

— Дивно, що ця статуя могла робити під стелею? Вона не вписується сюди.. обережно!

Вона відсмикнула мене вбік і статуя впала, проломивши підлогу, на інший поверх. Стара підлога осипалась далі, майже вдвічі збільшивши радіус пролому, з жахом я відчув, як з під ніг зникла опора.

Я лежав на статуї, пощастило впасти на спину статуї і приземлення було досить вдалим, на ноги, а вже потім пластом. Найдивнішим було те, що мармурова статуя тонкої роботи проломила три поверхи, але при падінні не розбилась, ми були на горішньому поверсі, в будівлі їх п'ять, отже ми на другому. Також дивно, що я нічого не зламав, але було кілька ударів, я чіплявся за краї пролому і удар вийшов не такий сильний.

Рено лежала неприродно перегнувшись через хвіст статуї, виглядало це так, ніби у неї переламаний хребет, що було вельми вірогідно, після цього падіння. Я торкнувся її боку, жінка видала звук, який більше би пасував людині, яка потягнулась після сну, а не навернулась на спину з висоти трьох поверхів. Рено відкрила очі і зміняла мене поглядом, шолом відкотився і її обличчя вже не лишалося таємницею для знайд.

 — Ти як?

Вона сіла і провела рукою по спині. І вона мене питає як ти?!

— Цілий? — жінка примружилась — Що у тебе з виразом обличчя?

— Це ж дія магії, так?

— Ти про що? А! Та ні, я з ніг на спину, просто, як виявилось, там було зайнято статуєю.

Рено підвелась і повела плечима. Я зіп'явся на ноги. Біль був, у щиколотці, але не те щоб дуже сильний.

Я озирнувся, у дверях стояли невисока дівчина з каштановим волоссям і Наата. Друга особа шоковано п'ялилась на нас, і схоже, шукала у себе в голові гідну відповідь.