Розділ перший, жертви мутанта.

— Трьох наших забрали — тремтячим голосом говорив хлопець років вісімнадцяти, якого випхали давати нам інформацію. Караван став на ночівлю в дворі замку і опівночі став жертвою атаки мутанта, тепер вони стояли на пагорбі за пів кілометра від місця — Ми намагались відбитись, але воно було занадто швидке, забрало трьох і зникло. Зростом воно було ну.. десь як Ви, не менше.

— Отже, ти не зміг його добре роздивитись?

Хлопець замотав головою. До нас підійшов батько юнака.

— Ми не можемо допомогти, але ви можете взяти зброю зниклих.

Він простягнув два клинки, лук і стріли.

— Якщо Ви зможете його напну...

Рено напнула лук і пустила тятиву від вуха, перевіряючи зброю.

— Оце жінка! — пролепетав один із кочівників.

— Винищувач.

— Та Маік був як гора, тут хоч хтось міг натягнути його лук?

— Кхм — чоловік отямився від здивування — Стріли з особливим напиленням, через них мутанти стають повільнішими.

— Кажете, це було п'ять днів тому? Маю хороші новини, у ваших побратимів є шанси бути живими, гуманоїдні мутанти часто відкладають здобич на потім живою, ми обійдемо замок, повернемось ввечері.

Рено потисла руку кочівника і попрямувала до палацу. Я пішов за нею слідом.

— А яка це категорія? Точно четверта?

— Сумніваюсь. У них спеціалізована зброя, але вони майже нічого не змогли зробити. П'ята мабуть, але не бійся. Буде гаряче, у невидимість, домовились?

Я кивнув. А монстр високий, зростом як Рено. Це метр вісімдесят мінімум, по словах кочівників, у мутанта довжелезні руки і він видовжений і тонкий, а отже, це щось небезпечне. Палац лежав в руїнах, але північне крило збереглося добре. Мабуть там і живе мутант. Ворота були відкриті. А от двері завалені. Звісно, можна було обійти будівлю, знайти місце, де мутант затягнув здобич, усе таки той самий Маік судячи з описів жертв був кремезний і тілистий, але, ми ж генії, тому ми вилізли по барильєфу до другого поверху і пролізли через щіль, яка колись була вікном.

Кожен крок відгукувався довгим ехом, Рено вертіла головою на всі боки, натягнувши лук і з мечем на поготові, це вбивча сила, лук тугий з особливими стрілами, а двовістрьовий меч важчий за стандартну катану і при достатній силі мечника нанесе більшу рану. Я теж стискав в одній руці катану, а в іншій кинджал, але це більше для впевненості, якщо мутант справді як Рено зростом, то я не витримаю навіть один удар, сили не вистачить, я просто відолікаю увагу, а там під невидимість і шукатиму момент.

— Вмикай невидимість зараз — раптом неочікувано суворо наказала Рено — Мутант може згарбати тебе першим, бо відчує мою магію. Тож ховайся і тримайся поряд, якщо мутант мене схопить, тікай швидко і без палива. Звісно мутант узяв одних з найкращих бійців кочівників, тож не факт, що обирає слабших, але, я не факт, що встигну тебе відбити.

Я здивовано вирячився на Рено. Жінка була в шоломі і розгледіти її емоції я не міг, але голос звучав твердо. Я перевів погляд туди куди дивилась Рено, і мене мало не знудило. Тіло жінки, труп лежав тут вже давно, він вже майже зсохся, вона з жахом дивилася кудись порожніми очима. На шиї було видно слід укусу. Вампір, це один з небагатьох чітких видів мутантів, вони усі шостої категорії, коли починають полювати на людей.

А піти ми не можемо, бо є шанс врятувати трьох кочівників. Ми ішли далі, я під невидимістю слідував за Рено. Серце калатало, у будь який який момент вампір може атакувати. Але, нічого не відбувалось, ми обійшли перший поверх, знайшли ще кілька трупів, і людських і звіриних. Але жодних ознак життя не було.

— У правому проході! — примкнув я, відчувши коливання.

Рено одразу націлила лук туди, з коридору вийшов зомбі. Вони часто "живуть" в подібних місцях. Стріла прохромила нежиті голову.

— Отже тут джерело темної енергії — сказала Рено.

Раптом вона смикнулась і впала на землю, в її плечі стримала стріла, що прилетіла з коридору, Рено пустила згусток полум'я проходом. Постать сховалась за стіну. Рено вийняла меч, перехопила його в ліву руку, а хворою наосліп притримала мене, точно, не варто нариватись, бо можу потрапити під вогонь, буквально. Рено виконала складну зв'язку, і супротивник розтягнувся на підлозі. Худий смаглявий хлопець з копною каштанових кучерів у заширокому одязі, живий, але не зовсім здоровий, увесь в кривавих ранах. Його побратим, тілистий з коротким темним волоссям відкинув зброю вбік і підняв руки вгору.

Перший затулив голову руками, він і був лучником.

— Я думав це мутант! Пощадіть!

— Вставай, без різких рухів і обоє марш на вихід.

— Ні! Там в дворі вночі купа мертв'яків, краще сховатись десь тут в помісті. Ми так вже більше тижня тут живемо.

— Та ви б не були настільки бадьорими.

— Ми ховаємось на горищі там голуби і вода.

Лучник говорив так і лежачи головою вниз.

— Скільки мертв'яків?

— Два десятки, не менше.

— Отже впораємось. Чому ви досі тут?

— Вдень з підвалу виходять павуки, вони бояться лише вампіра, та і той зайвий раз намагається не соватись.