Передмова.

Деріан боязко ішов шахтою. Перед ним сунув, а інакше не скажеш високий чоловік, міцний, але не кремезний, бліда, не дивлячись на те, що вони часто працювали під сонцем, шкіра, біле волосся зібране і низький хвіст, чіткі, правильні риси обличчя і червоні як у якогось вампіра очі, його обличчя пересікали чотири шрами, вони задівати всі "картинні" точки, кут губи, брову, око і перенісся, та ще й виглядали як слід кігтів, і чомусь для хлопця вони здавали комічними. Виглядав він на двадцять п'ять, але Деріан підозрював, що він насправді молодший. Його імені ніхто не знав, і прізвисьок не давав. Він завжди ішов у найглибші шахти і приносив не тільки руду з надлишком, а й трупи мутантів. Деріан чогось вирішив для себе, що цей чоловік шукає в печерах вихід на зовні, а може вже знайшов, але підшукує кращий момент, тому і вв'язався слідом.

— Тобі краще іти геть — білявий навіть не обернувся, лише зневажливо махнув рукою.

Деріан зціпив зуби і все одно пішов далі.

— Хочеш сказати, у тебе є зачатки мисливських навичок? Навіть якщо вони є, деякі монстри там, і майстром не подавляться, а у нас тільки кайло.

Деріан зробив вигляд, що іде назад, але коли білявий віддалився, скрадаючись попрямував за ним. "Якщо не хоче, щоб я за ним ішов, то точно там щось є" вирішив для себе хлопець. Ішов він доволі довго. І от білявий зупинився і почав з завзяттям молотити руду. Від сильних ударів мідна руда відколювалась швидко, назбиравши пів мішка білявий пішов далі. Деріан позбирав менші шматки які залишив альбінос, того, що той повідкладав як обірки вистачить на денну норму.

Чоловік пішов далі. В якийсь момент він наколов ще трохи руди, і якогось дивного каменю, про який Деріан нічого не знав. Але навіть наповнивши наплічник, він ішов далі. І от в якийсь момент з-за кута на нього вискочив мутант, схожий на мавпу, але білявий кайлом роздробив його голову. Вийняв кристал енергії і якось напружившись відійшов вбік. Потім відкрив вляжку і Деріан відчув неприємний сморід. Цей мінерал, їм окроплювали ходи до печер, щоб відігнати мутантів. І на жах Деріана він зрозумів напруження білявого, хоч до цього він чудово чув його кроки, тепер альбінос ішов абсолютно беззвучно. Це його зміна!

Деріан почув позаду себе рик і кинувся навтьоки, він побачив незрозуміле безформне створіння, щось типу ящера, яке гналося за ним, і швидко наздоганяло.

Ящер одним ударом збив Деріана з ніг, навис зверху, але у наступну мить отримав кайлом у скроню. Альбінос бризнув йому у ніс рідиною з фляги і наніс ще один удар в голову. Ящер вдарив хвостом, але білявий ухилився і з усього маху вдарив боком кайла у морду мутанта, пролунав хрусткіт кісток. Мутант відсахнувся, але у наступну мить білявий перебив йому хребет.

— Дурень! — рявкнув білявий — Що ти собі думав?!

— Я думав, що ти знаєш де вихід.

— Якби я знайшов вихід, я би вже давно був на волі. Безмозкий.

— Мене там справді чекають. Чекає, одна дівчина. Просто втілення всього, про що можна мріяти.

— Втілення всого про що можна мріяти? Тоді вона тебе вже не чекає.

Білявий дивився на щуплявого невисокого русявого хлопця. Він щойно відняв дуже болючу тему. Чекають. Його теж чекають, але він би волів щоб про нього просто забули, і ніколи не згадували, хіба зрідка тихим добрим словом, як давно померлого. Але ні, від чудово знав що та геніальна особа до сих пір гризе і картає себе, ну і іще якось мучиться. "У неї є інші турботи, Горобці як мінімум." Нагадав собі альбінос, але підозрював що її енергії вистачить і на організацію горобців, і на ту напів живу дівчинку яку вони знайшли в печерах, і на тужіння без сенсу.

— Ходімо — суворо сказав білявий і пішов на вихід з шахти.

Хлопець пішов за ним. На шляху їм не траплялося мутантів, тому вони вийшли з печери без пригод.

— Може, хоча б скажеш твоє ім'я?

— Обійдешся.

— А за що ти тут?

— У мене було те, що дуже хотіли Перські, і особисті почуття Белли зіграли.

— Вона кохала тебе?

— Вона не вміє кохати.

— А що тоді?

— Хотіла привласнити собі, от і все. А тепер, щоб я більше не бачив тебе в печерах, бо кидатись на мутантів високої категорії більше не збираюсь.

Хлопець покірно кивнув і поспішив здавати руду. "От же ж вихвостень" подумав альбінос "Він точно не сам її накопав."