Епілог

Від третьої особи.

Струнка ставна дівчина з світлим волоссям зайшла у кімнату, старий чоловік підняв голову, відірвавшись від паперів.

— Ти зробив?

— Так, Кефарган вже тримала завдання і іде з своїм прихвостнем до руїн замку, там справді мутант, але шостої категорії, спершу почекаємо, може вона не впорається з ним і у нас буде можливість не бруднити руки.

— Чекати довго не варто, вона потрібна мені живою. Ми маємо дістати відомості.

— Жива, не обов'язково. Жаховій вміє витягати знання і з трупів.

— Цей маг мене лякає. І я не довіряю йому.

— Мене теж, він вважає смерть мистецтвом, але іноді це виходить з під контролю, наприклад він підірвав театр, а під час інциденту, в якому пов'язали мітку, він вручив одному хлопцю ірридар. Ще жодна людина з ірридаром не виживала, а тут одразу.

— Зв'яжись з ним.

— Не можу, НАМ# вже поставили марку, вони без проблем просто виріжуть верхівку і сенс тоді з нашої армії, ми не встигли, цей хлопець їхній.

Дівчина стисла кулаки. Мутанти з ірридаром надзвичайно сильні, але вони випустили цю зброю з рук.

— Белла, скажи мені чесно, потіш допитливість старого. Ти справді любила того німецького Швацтега?

— Так — дівчина стисла губи — Але він зробив неправильний вибір.

— Хлопець був молодий і дурний, втік з тою бестією з дуру, впевнений він не раз пошкодував.

— Не шкодував, принанні, не признався — освітлений був лише стіл, тому старий не зміг розібрати виразу обличчя Перської — Я поставила йому ультиматум, відректись і визнати помилку та лишитись у моєму помісті, або відправитись на рудники. І його вибір був як удар під дих — Белла тремтливо зітхнула — Якби він пішов до когось кращого, я б зрозуміла, але ні, він проміняв мене на... На.. на.. я навіть не знаю, як її назвати. Потвора справжнісінька.

Перська вийшла з кімнати, грюкнувши дверима, аж затремтіли стіни.

— Може він просто вмів дивитись глибше, ніж на гарненьке личко — сказав сам до себе старий, зітхнув, і повернувся до роботи.