Розділ двадцять дев'ятий, страждання швидко не закінчуються.

Холод пробирав до кісток. Мучила спрага. Я сів навколішки і обвів кімнату поглядом. Порожнє невелике вогке приміщення, важкі двері і віконце під стелею, але там не протиснутися. Жодного видимого шляху для втечі. Кухлик з отруєною водою став дуже навіть привабливим, але я гнав думки про самогубство десятою дорогою. Підвестись на ноги виявилося дуже складно, а стояти коштувало жахливого болю, тому я навколішки доповз до дверей і спробував знайти щіль, або крихітний просвіт, але коли я його знайшов, то це дало за рівним рахунком нічого. Ні запахів ні звуків і суцільна темрява. Єдине, що я зміг виділити, це метушню мишей. Дістався вікна і стогнучи став. Сніг, паркан, і все. Теж нічого. Але тут шосте чуття дало більше, люди і коні, і ще обоз. Щось розвантажують? І ще кілька говорять, але виловлювати слова за коливаннями я вмів погано, тому нічого цінного виділити не зміг.

Час минав, про мене все не згадували, чому я був дуже навіть радий. Коли пляма сонячного світла з лівої стіни перемістилась у центр кімнати, я так розумію, десь о полудні, почулися кроки і голоси. Початок слів кремезного я не розібрав.

— ... Їх загнали у кут. Шеллі з ними немає, але для нас головна ціль Рено. А той недомірок, Томота, узагалі як боєць нікудишній, коли торкається життя людини. Бос сказав, що можемо робити з ним що заманеться.

— У мене чудова ідея для нього — це точно щуплявий, узагалі псих — У мене є кристал магії ірридар, цей мисливець ще не досить сильний щоб прийняти магічний хист, уяви, як енергія висушить його тіло, усі життєві соки перетворені цією загадковою силою вирвуться іскрами через очі, і лишиться лише суха оболонка, це видовище можна буде використати не в одному кошмарі!

— Роби з ним що завгодно, так що зараз з малим?

— Що ж, останнім разом він нарешті почав подавати голос, але, з ним якось нудно, дитяче ниття не схоже на ті крики розпачу, які мені доводилося чути, воно мене дратує. Кинемо його в клітку до того хворого дракса, хто виживе, той виживе.

(*Дракси це новий ряд тварин, вони можуть відрізнятися за розмірами та забарвленням в залежності від середи проживання, але основні риси незмінні, м'язисте тіло, що нагадує представників котячих, крила схожі на кажанячі і рептилоїдна морда, хвіст може бути різного вигляду, у якихось чіпкі як у мавп, у когось схожі на крокодилячий, у когось зовсім відсутній, вкриті хутром і лускою)

Ой йой, мені гаплик. Дракс розірве беззбройну людину за лічені секунди, лишалося сподіватись, що він хворий серйозно. Я багато вивчив про драксів, біологія а в особливості зоологія мене цікавила завжди, до того ж сильні горді тварини викликали захват, я добре знаю їхю анатомію, розібрався, коли малював представників цього ряду. Малювання, ще одне моє захоплення яке довелося відкинути через учителя, який мене тренував для полювання на мутантів, він вважав, що я не маю права на власне дозвілля, але зараз знання про драксів знадобилося мені не менше, ніж навички ведення бою.

Двоє катів зайшли у кімнату, знову за волосся мене виволокли у двір. Дракс справді виявився у жахливому стані. Замучена тварина належала до виду, що проживав у отруйних джунглях, єдине місце на Євразії, де збереглися дерева, але ці джунглі вкривали весь південний край материка, наче гігантська зелена змія поряд з висушеним пустирищем з скупченням гір у центрі та рідкими вкрапленнями чагарників і пародій на дерева.

Щось з мене знання і спогади аж пруть, схоже, смерть вже близько. Ха ха, якось страшно а не смішно. Так от, повернімося до речей більш важливих, а точніше до дракса розміром з жеребця, темного і смугастого, з могутнім хвостом, хоч тварина була змарнілою, його шия все одно товща за мій тулуб, а отруйні ікла що визирали з зміїної пащеки могли запросто прохромити мою ногу наскрізь. Лишається сподіватись, що в мені відгукнеться бажання жити і я буду хоч трохи опиратись, поки мене жертимуть.

На превелике щастя крила істоти були заблоковані залізними обручами. Кремезний підійшов до клітки і почав возитись з замком. Дракс підвівся і почав накульгуючи підходити до дверей, я виривався, начхавши на гідність ридав намагаючись відтягнути неминуче і в глибині душі сподіваючись викликати співчуття у цих двох головорізів. Клацнув замок, мене штовхнули у клітку.

Дракс дивився мені у вічі, в очиськах тварини був відчай. Воно дивилося мені в душу, вивертало навиворіт, і неминуче наближалося, вишкірюючи довгі ікла.