Розділ двадцять восьмий, жертва чиєїсь гри.

Мене занесли у якесь приміщення і кинули на підлогу. Я почув характерний ляск. Батіг. Різкий біль обпік плече, я сіпнувся, але витримав і не закричав. Ще один удар, ще один, і ще. Удари сипали один за одним, двоє катів лупили без загризінь совісті, з очей котилися сльози, але я не видавав і звуку. Може воно і не має значення, але спробувати стати нецікавим для них було варто. Сірий комбінезон мисливця (в них ходять всі зареєстровані, бо видають на халяву) був вже більше схожий на помічене лахміття. Мене продовжували бити батогом, тягали по підлозі за волосся, було дуже холодно, усе тіло боліло. Це тривало довго, а потім мучителям набридло і мене залишили у вогкій кімнаті. Я лежав на підлозі і трусився у приступах беззвучних ридань. Вони навіть не зв'язали мої руки наново, розуміли, що в такому стані я нікуди не втечу.

Час минав. Коли вже почало темніти я змусив себе встати, зробив кілька кроків і знову впав, біль різанув по тілу, змусивши пискнути. У двері зайшла жінка у старій суконній сукні. Вона підійшла до мене і простягнула кухоль з водою, поставила на землю і відсахнулась як від прокаженого. Коли вона вийшла, я схопив кухоль тремтячими руками. В ніс ударив гіркий запах. Невже вона намагається отруїти мене? Навіщо? На мій жах, в глибині душі мені хотілося зараз покінчити з собою, і дуже хотілося. Але у довгій боротьбі бажання жити перемогло і я відсунув кухля подалі, а потім відповз від нього, про всяк випадок, бо мало що мені збреде.

А потім вони повернулись.

Сеанс їхніх розваг цього разу тривав дуже довго. Якийсь там бос сказав, що я його не цікавлю. Кремезний чоловік швиргонув мене об стіну і влупив батогом. Я звискнув, ще трохи, і прорве. Не зможу вже терпіти. А може вдасться надавити на жалобу? Та ну ні, який жаль у цих.. не знаю як сказати.

— Може, проведемо нашого гостя по вугільному килиму?

— І давно варто би було — реготнув кремезний відреагувавщи на репліку хирлявого побратима — піду підготую дорогу.

Він вийшов з кімнати. Вони вирішують що зі мною робити наче я якийсь предмет. Хирлявий оглянув мене і застукав рукави. На кінцях його пальців з'явились іскри білого світла. Морозний дотик. Небезпечне вміння, його отримав один з винищувачів під час посвяти. Отже, це двоє дружків білої мітки. Як їх там? Не пам'ятаю. Хирлявий протягнув до мене руки і зімкнув пальці на щиколотках. Жахливе відчуття, я не стримував крики, намагався вирватись, але що йому мої потуги? Кат повів руки вище, вздовж гомілок до колін, холод що пронизав ноги, я не відчував ніг нижче колін, хоч би не було повного відмороження. Хирлявий вчепився мені у волосся і поволік кудись. Як виявилося, я весь цей час був у підвалі. Адже на шляху були сходи вгору, які я успішно перерахував. Обличчям об кожну сходинку. Мене витягли у двір, грубо кинули у сніг і роззули.

— А тепер, іди дрібний. Пройдеш до кінця, і ми облишимо тебе до завтра — єхидно сказав хирлявий і підняв мене за комір на ноги. Переді мною метрів на вісім простягнулася доріжка висипана розкаленими вуглями.

І я, на дурість свою, пішов. Через відмороження здавалося, що я іду на протезах, але через кілька кроків, почав відчуватись жахливий біль. Я вперто ішов уперед, з'явились ще кілька людей, які підкидували жартики в мій адрес. Хоч би не збрехали, хоч би мене залишили у спокої, хоч на залишок цієї ночі! Ще один крок, я став на сніг.. що зробило ще гірше, нічого подібного я в житті не відчував, через перепад температур здавалося, що шкіру роздирає, а може і справді було щось подібне, хто його знає. Я повільно повернувся до двох катів. Крім них було ще четверо, серед них і та жінка, що принесла мені отруту. Будівля в підвалі якої мене тримали була доволі велика, мабуть чиєсь заміське помістя.

Звісно ж, що мені сказали не правду. Мене ще добряче настукали перед тим як лишити у спокої. Це було найганебніше, що мені довелося пережити за весь час у цьому світі. Не хочу вдаватися в подробиці.

Я заснув на підлозі, згорнувшись клубком, намагаючись хоч якось зігрітися. Невже така вона моя доля? Померти тут, у цьому місці ні за що, а просто щоб повеселити двох катів?! Але втекти мені ніяк. І ніхто не прийде. Не треба було іти від Жасмина і Ґері. Яким же дурним і самовпевненим я був?!