Розділ двадцять сьомий, а я то тут до чого?

Приїхали повозки, що мали забрати учнів. Я стояв біля будівлі і дивився на метушню. Підходити ближче бажання не було. Жасмин підійшов до мене і міцно обійняв, здається, вони з Ґері заключили утворення групи. Вони за цей доволі короткий час на диво добре ужилися. Молодший брат Сифи, не настільки сентиментальний як гірник обмежився кивком і помахом руки. Як Жасмин з його характером прожив стільки часу? Шістнадцять років це доволі багато, адже саме перехідний вік є найважчим, коли особа ще не має достатньо досвіду, але вже вийшла з під контролю батьків. Я бачив це світле створіння у неадекватному стані лише коли діло торкалося мутантів, а весь інший час це просто суцільна невинність і відвертість.

— Можете не прощатись — до нас підійшов Рено — Міічіро, ти теж їдеш з ними, не хочу наражати тебе на небезпеку.

На його обличчі на мить з'явилась слабка усмішка. Через кілька хвилин повозки вже рушили до міста. Я дивився на дві постаті. Чи вдасться їм втілити їхній план в життя, чи вони просто стануть черговими жертвами на чиємусь шляху до влади і багатства? І я нічим не можу допомогти. Знову один, просто як до зустрічі з Горобцями.. я низько опустив голову. Тільки цього разу додалося почуття провини перед Рено і Томотою.

Згадалась дівчина у масці. Може, слід було знайти її і сказати, що тренування закінчені? Хоча, яка їй різниця?

***

Інтерлюдія, Ґері.

Міічіро сидів п'ялячись у вікно, вираз величезних очей розібрати було важно. Жасмин припав мені до плеча. Він не дурний, але про цей світ знає мало. Звісно з одного боку якщо ми лишимося всі троє разом, то буде куди краще. Ми знає про вміння одне одного, краще розуміємо, але з іншого боку, я з Жасмином будемо для Міічіро тягарем. І ще одне, він талановитий, але дитина. В бою він показує чудові результати, але якщо іти гола сила на голу силу, то з ним міг впоратись майже кожний з усіх початківців, що були на тренуваннях, він фізично не зможе іти так само довго як доросла людина.

— Міічіро, як ти дивишся на варіант лишитись з нами?

— Це дуже цікава пропозиція, але, зі мною ви будете потрапляти на небезпечніші завдання.

Чорт! Він же здохне сам! Звісно, ми не рівня йому у битві, але просто у звичайному житті, та навіть просто зараз, от візьмемо до прикладу він опинився десь у лісі, зараз заметіль, величезні замети, один? Яким би сильним в бою він не був. Але хлопчик виглядав серйозно. В цьому плані він себе переоцінив. Щось треба зробити. Але що? Як вмовити його лишитись?

— Але, це надто ризиковано! — Жасмин підключився, отже, шанси вже є — Мисливець одинак, це бажана жертва для мутантів, і ще й може бути, що той хто прирізав Горобців буде полювати і на тебе!

Хлопець схопив Міічіро за плечі. Тривога в його очах усе збільшувалась. Уффф.. сентимент на сентименті! Іноді це трохи дратувало, але трохи. Хлопчик подивився Жасмину у вічі і різко видихнув.

— На деякий час, не хочу жалітися, але після перегляду пам'яті Томоти хочеться якийсь час побути окремо від людей.

Його відповідь заспокоїла. Все можна зрозуміти, він побачив багато неприємного тієї ночі, від цього швидко не оговтаєшся. Десь через пів року, осяду в столиці, виглядатиму вас у будівлі Гільдії.

— Ну.. гаразд — Жасмин повернувся на своє місце.

Через якийсь час повозки зупинились. Ми вже на місці. Втрьох ми ішли вулицею до будівлі Гільдії. Ми хотіли підтвердити створення групи. Вже перед самою будівлею ми розпрощались. Я щиро сподівався що ми прощаємось не на завжди, і що малий виживе. Я провадив віддалаючуся постать поглядом, а потім пішов усередину Гільдії, тягнучи за собою Жасмина.

***

Я ішов вулицею, еххх.. варто було лишитися з ними. Може, все таки піти до них? А хай би йому грець! Я розвернувся, але в наступну мить хтось схопив мене за комір і відірвав від землі, наче я був ганчір'яною лялькою. Другою рукою нападник відкинув вбік мій меч. Я намагався вирватись, але нападник був куди сильніший. Мені вдалося деяк викрутитися, але той, хто мене тримав швиргонув мене на землю. Через цю заметіль я не міг визначити чітко хто є супротивником, але він був дуже високий, і міцний. Я підскочив на ноги, і спробував стати невидимим, але спрацював блокатор магії. Нападник врізав мені по обличчю і я знову розтягнувся на землі.

— І Рено тягався з оцим щеням?

— Атлас, не зуди, хапай його і пішли вже. І лиши його живим, встигнемо ще прибити.

Один голос був хрипкий, а другий гугнявий. Атлас... Десь я це вже чув. Але вони знають про Рено, отже, Жасмин був правий. Та що вже там думати, пізно вже думати. Мене зв'язали по руками і ногами і перекинули через круп коня. Через кілька хвилин двоє вже покинули місто.