Розділ двадцять шостий, останній день.

— Ти побував у їхній пам'яті, а вони тобі і слова косого не сказали, так? — Наата вигнула брову, я переповів їй усе, що було щойно і деякі аспекти пам'яті Рено і Томоти, але історія не викликала у дівчини довіри.

— Типу того.

— Ні ну серйозно, я вже думала, що казатиму на похоронах, а ти жодного натяку на покарання не отримав.

— Його покаранням було побувати в тілах двох жінок, навіть не очікуючи на щось подібне, а ще відчути на собі, втоплення і втрату найближчої у світі людини, при чому двічі — Ґері потис плечима. Жасмин поки перебував у трансі, переварюючи почуте.

— Мгм, а ще Рено поцілувалась з Тарисом в своєму спогаді — промимрив я і додав: — Краще вже ще раз втопитись.

Що ж нам тепер робити то? Нас залишать, чи приплетуть до свого плану? Я зітхнув. По суті за весь цей час Рено Томота і Шеллі були тими, кому на мене було не наплювати. Шеллі поїхала за своєю мрією, і я був радий за неї, а от інші двоє ідуть на смерть! Це виходить завтра, або скоріше вже сьогодні, зараз вже далеко за північ, останній день тренувань.

— Знаєш, дивно, що Рено і Томота йому не надавали просто з переляку, він коли сюди зайшов, я мало не гигнув з страху, а він до них ввірвався, інакше і не скажеш. До чого я веду, Міічіро, якщо ти не хочеш вбити когось психологічним впливом, то зніми цю... Накидку, скажімо так.

— Повністю підтримую тебе, Ґері, он подивись на Жасмина, він досі не відійшов.

— А? Що? — гірник підняв погляд.

— Ожив — Наата хихикнула.

***

Я підвівся, потягуючись. Подивився у вікно, здається, ще не дуже пізно. Принанні ще не дуже світло. У кімнату ввійшла Наата, у щоденному одязі, втомлена і мокра.

— Отямились! Вечір на дворі! Це ж треба! І головне, якого дива Томота знає, що я відправила тебе? — що за?

— Ти зараз знущаєшся, так?

— Звісно знущаюсь! Я лише заради цього встала незнамо коли!

Це звучить як сарказм, я примружився.

— Може хочеш показати комусь свої спогади? — як вона так швидко перескакує з теми на тему?!

— Дзузьки — огризнувся я.

Підвівся. Як же гуде в голові. На дворі було холодно, сірі хмари закрили сонце. Узагалі, на скільки я знаю, на землі був ще один льодовиковий період, поки люди ховались. А зараз клімат досі набагато холодніший, ніж був до цього. Наче в підтвердження цієї думки з неба посипався сніг. До вечора будуть замети. Я вийшов з будівлі і поплівся до лісу.

— Вони вдвох підняли мене з самого ранку і влаштували допит. А потім ще притягли Жасмина і Ґері. Але вони обоє признались і знаєш що, їм узагалі нічого поганого не зробили!

Двоє вище згаданих свідків ще не з'явились. Я обвів "поселення" поглядом. Стоп.. цей перевулок, це ж тут прирізали Сакуру, і саме сюди п'ялився Томота! І стоп, Сакура вижив, його знайшов Фелікс! Треба сказати Томоті, та чи повірять мені? Горобці мене точно ненавидять! А чи можна називати їх Горобцями? Адже лишилося всього двоє. Була група, лишився дует. Не смішно чогось виходить.

Під час тренувань не було нічого незвичайного, майже увесь час я намагався заспокоїти себе, але виходило навпаки. З якого це дива мене цікавить чиясь думка про мене? Увесь час було плювати, що і хто там про мене каже, якщо хтось казав, що я противне і настирливе, що всім набрид, то було повністю і абсолютно начхати, звісно я намагався триматись гідно і не сісти в калюжу, але настільки важливою чиясь думка не була. Я опустив голову і відійшов від посіченого стовбура. Томота знову дивився у той перевулок, але цього разу я розумів причину.

Я підійшов до нього, хотілося сказати, що Сакура живий, дати Томоті хоч якусь надію, але не змусив себе сказати ні слова. Чому у нього настільки нещасний погляд? Порожній, наче він не хоче жити. Я протягнув до Томоти руку, але зупинився і пішов назад. Коли вже був на достатній відстані, я вийшов з невидимості. На плечі тис тягар провини. Снігу навалило вже не мало і з невидимості не багато користі. Поглибше насунув каптур. Снігопад сильно заважав виділити чиїсь рухи, тому зараз моє додаткове чуття не допомагало, тільки додавало більше неприємних відчуттів. Біля входу до будівлі, в якій я проводив заняття мене чекав Рено. Звісно першим бажанням було втекти подалі, але він, а точніше вона, хоча ні, я ще досі не звик, мене вже помітив.

— Ти вчинив правильно, принанні на мою думку. Єдине тільки, що краще би було сказати. Я і не задумувалася особливо над варіантом чиєїсь помсти. Можливо, якби ми все обговорили, то і не треба би було ні до кого в голову залазити.

Я мало не бовкнув, що це пролило світло на багато деталей. Окрім тієї, чому у перші дні те що я мисливець у своєму найбільше кумарило саме Томоту, він до горобців у шістнадцять років потрапив, узагалі то.

— Можна дещо спитати? Чому Ви і Томота.. — я запнувся, як правильно спитати в жінки який їй хосен прикидатись чоловіком?

— Мене відмовились приймати до мисливців у міській Гільдії, тому я прийшла на наступний день, але змінила в бланку стать. А Томота.. вона до дванадцяти років не знала, хто вона, хлопець чи дівчина. Та і тепер над цим не дуже задумується. Як звернуться, так з тією людиною себе і називає, іноді навіть середнім родом.

Я шоковано завмер, ні ну мотиви Рено ще підлягають якомусь поясненню, а от Томоти.. це вже треба психолог, та і той не факт що допоможе.