Розділ двадцять другий, у передчутті.

Ми говорили довго, намагались вичепити лише найкращі моменти у нашому минулому, розійшлися десь опівночі, я забрався через вікно назад у спальню, а дівчина пішла назад до лісу. Втомлено позіхаючи я забрався під простирадло. Згадались слова Наати про мою схожість з дівчинкою, цікаво, наскільки все погано?

***

Я сонно потягнувся і сів на постілі, за вікном вже майже світло, Наата теж ворушиться. Швидко одягнувся і вийшов у двір. Це виходить лікарський курс навернувся? Чи хтось буде щось додавати до свого уроку? І чи довго ці тренування узагалі триватимуть? Пройшовшись між будівлями я вівся на широкому кам'яному паркані. У животі здавалося пурхали метелики, страшнувато, усе не можу позбутись цього неприємного очікування.

З однієї з будівель вийшов, потягуючись, Рено, на його губах на мить з'явилась слабка усмішка, він нарешті почав трохи відходити від потрясіння. Ну від Томоти радості я і не очікував, еххх.. а сьогодні вночі вони обоє мене скоріш за все зненавидять, хотілося підійти і міцно їх обох обійняти, але я придушив в собі це дитяче бажання.

На мить я затримав погляд на відображенні у калюжі під парканом. Уффф.. усе справді погано. Я виправив два пасма наперед, ситуацію це не дуже змінило, але краще, ніж нічого, білу половину волосся я навіть не намагався приховати, що не роби, все одно буде видно, доведеться терпіти. Гірко зітхаю, і треба було Нааті це робити. Безтурботно бовтаючи ногами у повітрі я оглядав двір. Початківці потроху виходили з житлових корпусів, почалися розмови, хтось почав розігрів.

— Ну то як, готовий до сьогоднішньої авантюри?

Наата окинула мене поглядом, я пересмикнув плечима і зіскочив з паркану. Хм, це ж виходить, якщо у мене порожнистий скелет, то мені значно легше підтягуватись, ніж льюдям з таким самим зростом і будовою тіла, ніколи не думав про свою зміну з цього боку.

День почався як завжди, розминка, і Рено погнав нас по лісу. Цього разу він виглядав трохи бадьоріше ніж зазвичай, схоже, нарешті з'явились ідеї з приводу того, що робити далі. Початківці витримували цей маршрут набагато легше, ніж першого дня. Вони всі зробили великі кроки до переходу у наступний ранг. Спереду дерева розступались, відкриваючи будівлі табору. Як же не хочеться так чинити до людей які мені вірять, але це для світлої цілі.

Кілька хвилин перерви і ми вже виймаємо мечі, готуючись до наступного уроку. Брязкіт сталі об сталь дзвенів у вухах. Я вийшов з невидимості і підійшов до Томоти. Він стояв, невидющим поглядом потупившись, у один з перевулків між корпусами, вигляд у нього був кепський, і тужливий. Я стис його руку. Томота здригнувся і обернувся до мене. Що з ним!? Погляд такий наче в нього на очах когось розірвали. Аж моторошно. Наче вже все йому розповів і зараз бачу реакцію на те, що зроблю сьогодні.

Нащо я це зробив?!?

— Ти все таки тут — в його голосі здалося, що з'явилось полегшення.

Він притулив мене до себе. Що ж, ініціатива не моя, тому. Я міцно обійняв Томоту у відповідь.

З тремтінням я зайшов у будівлю. Зараз прийдуть учні. Чим нижче сонце, тим гірше на душі. У дверях з'явились Жасмин та Ґері. Вони просто як чорне і біле, один високий і міцний, з шрамом на обличчі, викликаючою зачіскою і забіяцьким поглядом жовтих очей, а другий поряд з ним просто мініатюрний, з жвавою мімікою і ще й цей картатий шарф на шиї.

— Нас тільки двоє..

Як чудово!

— Наата, здається, вже готова.

Я кивнув, вони двоє так і стовбичили в дверях.

— Це не дивно, що нікого немає, те що ви прийшли багато говорить про вас — я стенув плечима — І узагалі, їх нічого не можливо змусити робити, тож ви не уявляєте, яке це полегшення.

І тут з'явилася вона. Наата ввірвалась у будівлю як ураган. Стискаючи оберемки якихось трав, свічки, розписане дивними знаками лахміття і ще зовсім не зрозумілі атрибути. Не кажучи ні слова, вийшла на центр приміщення, мало не розмазавши Жасмина об стіну і почала усе розкладати на підлозі. Ґері зачинив двері, від гріха подалі, так би мовити.

— Наата, одразу попереджаю, як тільки все скінчиться, ну тобто цей сеанс, я прийду до них і скажу правду. Спробую не вказувати на тебе, але вони можуть самі здогадатись.

— Малолітній борець за справедливість, та кажи що хочеш, вони не такі дурні, щоб ще нашу родину собі в вороги записувати. А тепер, вдягай оце і лягай сюди.

Наата простягда мені те саме старе лахміття і ткнула на підлогу. Я виконав її вказівки і ліг на дошках. Дівчина приклала долоню мені до лоба.

— Готовий?

— Ні..

— Тебе ніхто не питав, поїхали!

Перед очима завертівся вир барв, навалилася слабкість, самопочуття різко змінилось, я наче опинився в чужому тілі...