Розділ двадцять перший, небезпечна затія.

Самі нічого не вдію, доведеться втягувати і їх.

— Наата, Жасмин, Ґері, маю вас про дещо попросити, треба якось витягнути з Горобців хоч трохи про їх неприятелів, бо навряд, чи той, хто прирізав вже чотирьох з них зупиниться. Але, я гадки не маю, як це зробити.

— Зате я маю. Тож, хлопці, слухайте, а, ой у нас ще дівчинка є — Наата з неприємною усмішкою поплескала мене по тім'ю — Ну так от, слухайте сюди, я вмію залазити в чужі спогади — ми усі троє шоковано замерли, але дівчина зробила вигляд, що нічого не сталося — Але мені знадобиться багато часу, щоб усе підготувати, треба витягнути з них слова про згоду, хоч би жартівливі або мимовільні, та навіть сарказм. Не знаю, скільки це займе, та і до їхніх полів енергетичних треба звикнути. Але одразу кажу, я себе у спогади направляти не буду, ти не зовсім розумієш, твої вони чи ні. Авантюра не дуже безпечна, ви поки нічим допомогти мені не можете. То як, згода?

***

Минуло три тижні, Наата казала, що все вже майже готове, але треба ще почекати, я як міг тягнув додатковий урок, але з кожним днем змусити їх щось робити ставало все важче. Ціль про знаходження винуваться ставала сумнівною. І от, трапилось ЦЕ.

На ранок прийшов листоноша, з якимось посланням до Шеллі, після довгої паузи виявилось, що вона їде вже сьогодні ввечері, як виявилось їй пропонують місце у Сполученому Місті, як цілитель, Сполучене Місто, одне із семи величезних мегаполісів обнесених разом з прилеглими селами стінами, там було якимось чином очищене повітря і не було ні мутантів ні змінених, жителі цього застінного "королівства" навіть не вірили у мутантів. Шеллі спершу була невпевнена у виборі, але Рено її вмовив, сказав, що там її не дістануть, і що він має зробити усе що може, щоб уникнути зайвих жертв. Отже, лишилося тільки двоє з можливих об'єктів помсти, але з приводу Шеллі у мене майже не було підозр, вона здатна до холодних роздумів навіть у непередбачуваній ситуації, інакше б не стала цілителем. Рено надто імпульсивний, Томота узагалі дивак, тому саме їх і треба перевірити.

Цього разу прощання було коротким, не було багато часу через тренування, а в іншому все як завжди. Після того, як Шеллі вибралась на спину коня і її фіруга зникла у вечірньому тумані, усі порозходились.

— Все буде готове вже завтра — заявила Наата — Завтра вночі відправлю тебе до них у голови, тож підготуйся морально, у них обох є по кілька спогадів, які перекривають узагалі все інше, тож, виділити щось буде важко. Але нічим допомогти не можу в цьому плані.

Я кивнув і вкрився з головою, сон ніяк не приходив, що тільки не лізло в голову. Я справді боявся того, що побачу в головах горобців, а ще моменту, коли треба буде зізнатися в тому, що зробив, і головне не викрити при цьому Наату, і чи витримаю я це випробування в чужій голові, адже я по суті і не бачив нічого жахливого, а щось мені підказує, що в спогадах Рено я побачу смерть Тариса, цікаво, я буду так само страждати в середині, чи ні? Але Наата сказала, що почнемо з спогадів Томоти, бо у нас більш схожа зовнішність, тож може буде простіше витримати спогади Рено?

І ще цікаво, якби у мене був брат близнюк, то ким би був я, тихим, боязким і розумним, чи галасливим, хоробрим і противним? Мабуть тихим і противним. Стоп, що за тупість щойно залізла мені в голову?!

Раптово мені здалося, що хтось стукає у дерев'яний люк, що перекривав вікно у спальні. Я приклав око до щілини. Невисока хирлява дівчина у одязі мисливця, з кучерями і в масці. Це ж та, що мене знайшла у лісі. Не пам'ятаю, як її звати, що не дивно. Я привідчинив люк і висунувся через продовгувате вікно назовні, дівчина відвернулась.

— Вилазь звідти, у мене жахлива клаустрофобія, і на дії інших теж розповсюджується.

Це вона про вікно? Я виліз через отвір у двір, хай навіть і в нічній сорочці, вона довга, закриває аж до колін. Дівчина знову повернулась до мене і тихо хихикнула.

— Ти чого це?

— Ти на себе дивився? Як з страшилки якоїсь вийшов. У нічній сорочці, блідий, худий і з величезними очиськами. Ти ж чийсь учень, так?

— Ні.

— Ні? А який в тебе ранг? Ще перший меч, чи вже новачок?

— Емммм... Узагалі, умілець.

— Щоооооо?!! Скільки тобі років?!

— Чотирнадцять..

— Ну вже краще, то ти виходить старший, але нічого, я про це не думатиму, якщо вірити майстру, то не думати, це те, що у мене виходить найкраще. Ха-ха, невдалий жарт.

— Що ти тут робиш? Вам же здається не можна.

— Я ж казала, коли нам сюди не можна було, тут були купа стражників.

— Але Фелікс...

— Він дивак, і він вважає, що може нашкодити людям, тому тримається окремо, я чула, майстер поєднав його і сестру одним енергетичним полем. До речі, як звати тебе, бо щось узагалі вилетіло. Пам'ятаю, що в кінці "чіро" і все. А! Міічіро, так?

Я кивнув.

— Кхм — дівчина раптом знітилась — Вибач, я так давно не могла комусь просто вилити усе, що хочеться сказати. Розкажи щось про себе.

— Про мене не варто, я батьків майже не знаю, та й узагалі приємного мало, хоч нічого жахливого на щастя не було, ти то звідки?

— Не повіриш, з селища біля Стіни, воно було зруйноване коли я була малою, тож, про мене говорити теж не весело. Але, як голосить одне з висловлювань Фелікса, які несуть сенс, "Якщо в тебе за спиною руїна, не означає, що попереду теж згарище". Серйозно, він іноді таке відмачує, що коли я читала книгу про малого принца, то його уявляла.