Розділ дев'ятнадцятий, Дафні.

— Чому по тебе досі ніхто не прийшов?

— Бо ніхто не розраховує побачити мене до ночі — а чи будуть вони мене узагалі шукати? Від цієї думки стало не по собі.

Дівчина встала і простягнула мені руку. Я похитав головою.

— Навряд чи я встою на ногах. Досі трохи в голові паморочиться.

— Та що з тобою трапилося?

— Може передоз снодійного, може ще щось, сам не знаю.

— Еммм... Ти сам доковиляєш до казарм? Бо якщо Фелікс і Майто прийдуть до ріки, а мене там не буде, то вони довго сердитмуться, а потім ще майстер. Він лише нещодавно з походу повернувся, а я одразу в його немилість.

Дівчина випрямилась і ображено схрестила руки на грудях. А потім замотала головою.

— Ні, коли іще випаде нагода поговорити з однолітком. Нічого вони мені такого не зроблять — вона говорила з якоюсь дитячою палкістю — Тебе як звати? Я Дафні.

— Міічіро. Ти ж учениця винищувача, бійця плеса?

— Угу! — в її голосі промайнула гордість — Але майстер вже в літах, тому з нами займається Фелікс. Майстер, схоже, хоче зробити його своїм перейманником. Один з найкращих учнів, був іще Сакура, але він пішов в великий світ. Узагалі, з тої групи всі хороші бійці. Аня і Сакура вже майже майстри, а Фелікс узагалі талант. А ні, не всі, був ще Томота.

— Томота? Ти його знаєш?

— Ні, він помер у чотирнадцять, вбили стражники, ти ж знаєш, що там, де зараз ви був їхній аванпост? Але Майто казала, що він був невисокий, щуплявий із темним скуйовдженим волоссям, ніколи нормально не розчесаним, що і очі ледве видно. Він вв'язався за Сакурою, а той ще той шибеник, ну і нарвались. Фелікс знайшов Сакуру пораненим, ледве врятували, а Томоти і сліду не лишилося. Може і сам втік, але як я вже казала, кволих позбуваються, а самі вони не виживають. Ти мабуть про його тезку говориш. Ти ж про того майстра, синьоокого, так?

— А ти знаєш, що балакун, це знахідка для шпигуна?

— А ти що, шпигун? Не сміши мене, не повірю.

— Невільно став. Завдяки твоїй любові до пліткування.

— Ти не уявляєш, як я довго ні з ким по нормальному не говорила, усі інші учні мене затикають, кажуть, молоко на губах не обсохло, а Фелікс і Майто за день так втомлюються, що і слова не витягнеш. І не допоможеш же їм ніяк...

— Я дуже вдячна, що ти переживаєш за нас, а тобі слід бути радою, що я знайшла тебе першою, Фелікс злий як чорт.

До нас підійшла струнка дівчина вісімнадцяти років з хвилястим темним волоссям і в накидці, при мечі. На обличчі маска, з знаком сонця.

— Коли востаннє за цей місяць він був добрим? — парирувала нова знайома, а потім раптом здригнулась — згадав лихо, сиди тихо.

Вона дивилась кудись вгору, я обернувся, біля дерева стояв притулившись до стовбура чоловік, вік визначити складно, але вже дорослий це точно. Біляве волосся хвилями спадає на плечі. Також при зброї і також в масці. Це мабуть Фелікс.

— Це що?

Ще молодий, до двадцяти п'яти, судячи з голосу.

— Це.. цеее... Ммммм... Хлопець з табору на узліссі, йому стало зле, а він якогось дива був під невидимістю і коротше я хотіла відвести його до табору, але.. але як завжди..

— Це не правдоподібно, але таке швидко не вигадаєш. Сам стояти можеш?

Він звернувся до мене, я спробував підвестись і похитав головою. Білявий кивнув сестрі у бік лісу, а потім підхопив мене на руки і перекинув через плече. Мить і він зірвався з місця. Одразу видно, що людина в цьому лісі як вдома. Іде як по магістралі, а не по заростях. Не дивно, що краю лісу він дістався швидко. Обережно посадив мене на землю.

— Далі іти я не маю права.

— Д.. дякую..

Але мої слова поглинула тиша, як же він так швидко.. я намагався виділити хоч примарну постать, але ні, як крізь землю провалився. Магія якась. А може це і є дією захисної маски? Та ну, навряд. І чому це йому далі іти заборонено? Наче ми його приб'ємо. Мабуть враження після зникнення того хлопця. Я так розумію, він за ними наглядав, почуття провини і все таке.

Минув ще якийсь час і я поковиляв до будівлі, де проводитиму урок. Сподіваюсь, я відійду трохи. Що ж це воно на мене так подіяло то. Голова знову пішла обертом, довелося зупинитись, поки не пройшла темрява перед очима. У будівлі я втомлено ліг на одній з плетенок. Сподіваюсь, витримаю, маю витримати.