Розділ шістнадцятий, мутанти і витримка

— Дякую...

Рено нарешті послабив хватку, і трохи відсторонився. Я опустив погляд на узлісся, що це? Там спокійно йшла темна фігура. Скоріш за все жінка невисокого зросту. Постать йшла по стежці не запинаючись, а там навіть вдень то і діло перечепишся через корені, а такої темної ночі узагалі переломи ніг гарантовані. Постать наблизилась до одинокого ліхтаря, один, який не вийшов з ладу і досі підпалювався самостійно за допомогою світлокаменя. А, ой, це Томота, мокрий до нитки. Він то що тут забув? Ну те що він мокрий тут нічого дивного, він же під водою дихає, от і сходив до ріки. А от якого дива він бачить у темряві, а інакше це і не поясниш, оце вже питання. Щос він справді дивний, не говорить про зміни наче це прокляття якесь. Томота спокійно пройшов повз будинки, обминувши щось на дорозі, що нам побачити не дано і зник у дверях однієї з споруд.

Усе дивніше і дивніше, приховані зміни, вбивство, а точніше цілеспрямоване вирізання Горобців, замість того, щоб дати змогу розібратись нас відправляють незнамо куди проводити тренування, ще й вимагають понаднорму. Так і з глузду з'їхати недовго. Ще не вистачає нічних завивань і монстра, який щоночі бродить по табору і буде повноцінний жахастик, і якщо це так, то Рено тут головний герой, а Шеллі з Томотою його прибічники.

Заснути довго не вдавалось, увесь час себе накручував і всюди бачив монстрів з книжок. Це ж нормально, так? А що якщо я просто божевільний? А що якщо ніякої трагедії не було, і це все у мене просто шизофренія? І я просто зараз у камері з м'якими стінами?

І тут пролунало протяяяяяяжне гудіння. Я припав до даху. Рено піднявся на ноги, озираючись.

— Що це? — пошепки спитав я.

— Сучасні вовки — Рено знову сів — вони мають тулуб по підтора метри завдовжки з двома хвостами для маневрів, дуже швидкі, з додатковими щелепами в горлі і бачать у темряві. Небезпечні створіння, дуже розумні, полюють на мутантів, але людей атакують лише з безвиході, для захисту.

Я притулився до Рено, страшно то як... Хай навіть людей не чіпають, але все одно страшно. І от одна з тварин завмерла під ліхтарем, по моєму тут більше півтора метри, таке розчавить і не помітить, принанні мене. Вовк озирнувся, принюхуючись до повітря, потім його погляд зупинився на нас. Я несвідомо вчепився в руку Рено, наче від цього моє життя залежить. Чоловік заспокійливо поплескав мене по спині. Мене знову пробрало відчуття тепла, наче.. я навіть не знаю яке підібрати порівняння.

Вовк знову зник у лісі. Я набрав повні легені повітря, здавалось, що я увесь цей час не дихав.

***

Ранок був холодний і туманний. Я під невидимістю стояв у хвості групи з тридцяти двох початківців. Рено дав сигнал і всі зірвались на біг. Цього разу страшнувато після побаченого вовка, тому я тримався поближче до групи. Я намагався провалитись у думки, так завжди було простіше, мені важко тримати темп на рівні, усе таки тут зріст грає роль, а відстати у лісі річ не з приємних. Шлях пістрявів каменями, було багато повалених дерев і ріка, що пересікала шлях, і якщо інші ішли по пояс у воді, то мені діставало майже до шиї. Під кінець забігу я ледь дихав, а серце стугоніло десь у горлі. Цікаво, скільки тут кілометрів? Я стояв упершись руками в коліна і намагався відсапатись. Гірник знову задихається. Рено схилився над ним щось говорячи і притримував хлопця. Жасмин нарешті відновив дихання і вирівнявся.

Цього разу Томота вже ввів тренувальні бої, на справжніх мечах. По суті просто купа мала, але за присутності майстра ніхто нікого не травмував. Я підключитись не мав змоги, тому знову колотив колоду. Проте так діла не буде. І мене досі тривожить, що Томота не розповів про свою зміну. Вони ж команда, а ніхто про це не знає. А потім я відчув коливання, хтось сунув на мене. Я завмер і трохи відійшов вбік. Той самий пошрамований обійшов колоду, розглядаючи зарубки.

— Ти десь туууут, я знаю.  — він почав махати руками, наче сподівався схопити мене таким способом.

— Не думаю, що вміння ловити повітря тобі знадобиться — Томота спокійно витримав погляд згори донизу від пошрамованого.

— Тут є щось невидиме.

— Навіть якщо воно тут справді є, то нікому не зашкодить.

— Ви просто подивіться на ці зарубки!

— Повертайся до тренувань, нічого небезпечного тут немає.

Пошрамований нехотя пішов до інших. Я стис руку Томоти в знак вдячності.