Розділ п'ятнадцятий, зламаний.

— ... Це пришвидшує циркуляцію вільної енергії та покращує фізичні дані. На цьому у мене все. У вас є якісь питання?

Білява дівчина в окулярах невпевнено підняла руку.

— Так?

— Еммм.. В.. ви не розповіли про техніку туману...

Я ледве втримався щоб не закотити очі.

— Я розповів вам про тезніки, щоб вам було легше розібратись, коли прийде час обирати одну, і щоб ви не ткнули навмання у щось негодяще для вас, тому я не розповів ні про камінь, ні про туман. Ніхто не буде вас піддавати тут емоційним тортурам, і тут немає каменя туману, а моє енергетичне поле ще не досить сильне, щоб вести іншого, і магічний хист туману сильно прив'язується до ваги тіла, тож — я розвів руками.

Шкода звісно, дівчина доволі кволенька, сподівалася мабуть опанувати цю техніку, але моя зміна навряд чи дозволить когось повести, це мене потягли на вибір ще дрібним, бо не знали, як довго кристал лишатиметься в місті, та і з технікою все було однозначно, а от більшість обирають шлах вже під повноліття, а цілителі поставили, що тридцять п'ять кілограмів, мій максимум, ураховуючи активність життя мисливця і мої теперішні показники. А для стійкого вказівника власним полем потрібна значима перевага в бік учителя, магічні хисти завжди примхливі в навчанні, не знаю, як техніка туману досі не забута.

Нарешті всі семеро пішли. Я підвівся, розминаючи затерплі ноги. Вже геть темно. Загасивши світильники я привідчинив двері і вислизнув назовні. Як гарно. Зірки усипали все небо, гори з білими шапками, я подібне бачив лише на картинах. Шкода, що місяця не видно. А тепер, де Наата, качка би її копнула. І не менш важливо, що таке качка?!

Я пішов до гуртожитку. А ось і вона. Підійшовши до дівчини я став на ящик біля дверей гуртожитку і постукав її по плечу. Наата обернулась.

— Міічіро! Не підкрадайся так!

— Серйозно, у них і без того немає бажання мене слухати, розумієш? І тут іще ти зі своїми жартиками. Будь ласка, просто поводься нормально, я не прошу заради себе, хіба ти теж не хочеш допомогти горобцям? Я роблю те, що можу, а від тебе вимагається лише тихо посидіти і послухати, та можеш навіть не слухати і не приходити.

Наата фиркнула і пішла далі. Грюкнувши дверима. Я заліз з ящиків і штовхнув стулку дверей. Ті не піддалися. Наата що, замкнула їх з середини?! Я ще якийсь час безуспішно упирався плечем у двері намагаючись хоч трохи їх привідчинити, нуль результатів. Вибрався на ящик а там на балку над входом, тут вузьке кругле вікно, закрите якоюсь дошкою яка легко піддалася. Ні, посплю собі спокійно на дворі, погода хороша. І не буду мучити себе приступами клаустрофобії. Я виліз на дах і ліг горілиць. Хоч би не зкотитись. Хмари насунули і стало жахливо темно, я завовтузився, намагаючись влаштуватись на похилому даху.

Раптово наді мною з'явилась тінь з двома сяйливими зеленими цятками. Мутант! Я відсахнувся, мало не впавши з даху. Створіння схопило мене за руку і витягнуло на гребінь даху.

— Міічіро, ти? — голос Рено, але щось він дивно тремтить — чого це ти тут?

— Двері замкнули тому...

— Діти — голос досі тремтить, Рено похитав головою. — пішли, там не так косо, не варто боятись, що звалишся, і вибач, не хотіл..в лякати.

Він перетягнув мене на інший бік і посадив на ковдру. Потім сів поряд і пригорнув, накривши тобі самою ковдрою.

— Ну то як пройшло?

— З тих хто прийшли невдоволених майже не було.

Він раптово схлипнув і дрібно затремтів.

— Вибач.. вибач.. — він міцно мене обійняв — це.. якщо вони.. ні це.. чому? Навіщо? Навіщо я втягнув тебе в це?.. вибач.. це вбивство зробили люди і вони.. вони прийдуть знову.. і тебе вони теж шукають...

Що зараз сталося? Він що? Розридався? Рено? Я як міг обійняв його за плечі, у темряві він здавався зовсім кволим, плечі тендітні як у дівчини. Чоловік притиснув мене ще міцніше, на плече впало кілька гарячих крапель. Сльози. Рено врешті решт не витримав і розридався вголос. І що робити то? Ну хоч тихо, не будить нікого. Як втішити його я і поняття не мав. Було звісно неприємно, що моя поява виявилась саме тим мішком, що зламав спину верблюда, але з іншого боку його могло би прорвати десь на людях, а так хай усе накопичене виллється тут, поки нікого немає. Він вже тиждень як хмара грозова ходить, може тепер трохи полегшає.